Кірстен Бойє - Медлевінґери

подумав Нісс. — Ой-ой-ой, і треба ж було мені загубити номер! Заки знайду Йоганнеса, мине купа часу!»

Він трохи розігнався й стрибнув на понтон. Коли його ноги торкнулися дощок, пролунав гучний удар.

— Що, в біса?.. — сказав, як попереднього разу, Каїн, який вже стояв на палубі.

Він нахилився, а коли випростався, Нісс побачив його здивоване обличчя.

— Мені пора до психіатра, — пробурмотів він, крутячи щось у руках. — Певно, я збожеволів.

З каюти почувся голос:

— Що сталося, Томасе? Що таке?

Каїн підвів очі до неба, аж раптом розреготався.

— Хтось із вулиці жбурнув нам мобілку! — сказав він. — Ну, в порівнянні зі сміттям це й справді прогрес. Дурнуваті туристи! Та ні, вже все о’кей.

І знову зник під палубою.

Нісс побіг.

37

— Хто такий Кевін? — запитав Торіл.

— Один хлопець з моєї школи, — сумно пояснив Йоганнес. — Він мене шантажує.

Здивоване обличчя Торіла свідчило, що той нічого не розуміє.

— Він хоче зарізати його маму! — зі знанням справи пояснила Моа. — Якщо Йоганнес не дасть тому хлопцеві те, що тому взагалі не належить! Це називається гроші.

— Антак розповідав про це, — пригадав Торіл. — Маленькі монети, які були ще у Сиву Давнину. Але бувають і паперові гроші.

Йоганнес кивнув.

— Сьогодні після обіду я маю принести йому гроші! — зітхнув він, глянувши на наручний годинник. — Вже за годину! А я поняття не маю, де мені їх дістати!

— За годину? — перепитала Моа. — А що, сьогодні обіду не буде?

Торіл схопився за голову:

— Ти ж цілий ранок тільки те й робила, що їла! А звідки беруться гроші?

— За гроші працюють, — пояснив Йоганнес. — Але діти не мають права працювати, розумієш. Тому вони отримують тільки кишенькові гроші. Але всі мої кишенькові гроші вже в нього!

Торіл кивнув, так ніби зрозумів, хоча й досі виглядав доволі спантеличено.

— У вас, людей, все завжди так складно, — сказав він. — А іншої можливості, аніж витягти гроші з кишені, в тебе нема?

Але Йоганнес вже відчинив дверцята однієї з шафок, що були вгорі.

— Є! — відповів він, витягаючи стару бляшанку з-під кави із золотою печаткою, яка була Бріттиною таємною схованкою. — Я міг би щось позичити.

Але у бляшанці він знайшов лише ключ від велосипеда, гумову стрічку, забутий чек із мережі цукерень і стару німецьку марку, яка видалась йому вже зовсім чужою.

— От дідько! — вилаявся Йоганнес і впав на стілець. Разом із цим згасла і його остання надія.

Йому все одно треба йти на зустріч з Кевіном, вибору нема. Якщо не з’явитися там сьогодні пополудні, Кевін з друзяками підстереже Брітту. Можливо, вони не відразу її заріжуть. Спочатку, мабуть, тільки поб’ють, аби показати Йоганнесу, що не жартують. Але Йоганнес ні на секунду не сумнівався: йому це так просто не минеться, якщо він удаватиме, ніби не отримав Кевінової записки.

Йоганнес намалював у Бріттиному блокноті для господарських справ, що лежав на кухонному столі, зубчасту лінію, написав «Кевін» і закреслив. «Кевін, Кевін».

Він спересердя видер аркуш з блокнота, зім’яв і жбурнув у смітник. Головне зараз — не втратити зі страху голову.

— Таке от велике смердюче лайно! — сказав Йоганнес.

— То працювати ти ще не можеш? — перепитав Торіл, пильно дивлячись на Йоганнеса.

Йоганнес похитав головою.

— Та не думай про це, — похмуро відказав він. — Дуже мило з твого боку, Торіле, що ти хочеш мені допомогти. Але нічого не вийде, розумієш. Такі от справи. За годину я грошей не дістану.

Торіл зосереджено кивнув.

— Грошей не дістанеш, — промовив він.

— Грошей не дістану! — повторив Йоганнес. — А ґудзиків він не бере.

Торіл помовчав, а тоді смикнув Йоганнеса за холошу.

— А золото? — пошепки спитав він. — Він би взяв золото?

Йоганнес витріщився на приятеля.

— Я ж золотяр, — нагадав Торіл, глянувши вгору. — І це не суперечить правилам.

— Ні, не суперечить! — задоволено викрикнула Моа і знову злетіла. — Зроби йому золото, Торіле, зроби йому золото!

Йоганнес голосно зітхнув.

— Справжнє золото? — прошепотів.

— А