Кірстен Бойє - Медлевінґери

— Захмелений? — перепитав Йоганнес.

— Коли він отямиться, то подумає, що нафантазував собі це на п’яну голову, — намагався переконати друга Торіл. — Таке трапляється з нашим двірником у нашому краї. Йому буде соромно, і він ні з ким не заговорить про це.

Йоганнес кивнув.

— Це за умови, що вас більше ніхто не бачив, — не вгавав він. — Бо інакше — якщо хтось піде в поліцію чи на телебачення… — Він засмучено глянув на Моа. — Яка ж ти дурна!

— А ще я можу говорити з тваринами! — заявила Моа, захекано гепнувшись на підлогу біля його ніг. — Йоганнесе, я розумію твою маленьку тваринку, а вона розуміє мене.

— Ти серйозно? — запитав Йоганнес й одразу ж забув усі свої страхи. — Але ж вона не говорить, як людина? Моя Поллілі.

— Вона говорить, як медлевінґер, — пояснила Моа. — Точнісінько так само.

Йоганнес зітхнув. Вміти літати, говорити з тваринами, бути невидимим. Чому він не народився медлевінґером? Чому мусить бути людиною? Яке несправедливе це життя!

— І що тепер? — перервав його думки Торіл. — Що робимо сьогодні після обіду?

Нараз Йоганнес згадав: «Не забудь двадцятку».

На нього чекав Кевін.

Вони пропливли ще трохи, потім зайшли в акваторію гавані. Гуркіт ріки сюди майже не долинав. Каїн пришвартувався, зістрибнув із судна й прив’язав його канатом.

Нісс приготувався стрибати. Скидалося, що будівлі в цьому районі гавані ніхто не використовує. Одна занедбана споруда височіла за кілька кроків від води. Було тихо, хіба що десь удалині приглушено шуміла ріка.

«Отже, це тут! — подумав Нісс, і його серце закалатало. — Саме таке місце і можна було собі уявити — безлюдне, відірване від усього світу. Отже, десь тут він їх і тримає».

Каїн стрибнув на землю і пішов до занедбаної будівлі.

У Нісса тремтіли руки, коли він витягав з-за пояса чорний апарат і натискав на вмикач. Зачекав, поки засвітиться віконце. Тим часом Каїн підійшов до будівлі і витяг з кишені в’язку ключів. Відчинив іржаві металеві двері і зник всередині.

«Треба повідомити Йоганнесу!» — схвильовано подумав Нісс. Лівою рукою він тримав апарат, а правою намагався намацати під одягом папірець, на якому Йоганнес записав йому цифри, котрі треба набрати. Нарешті знайшов, обережно витяг і розпрямив правим ліктем на коліні.

У цей момент двері будівлі відчинилися, і Каїн вийшов. Тепер він ніс ящик, очевидно, такий важкий, що сам він ледве спромігся його підняти. На півдорозі поставив ящик на землю, витер піт з чола і продовжив свій шлях.

Цього разу він зайшов на борт повільно й обережно. Нісс злякано зробив крок назад. І відчув, що наступив на канат і перечепився. Правою рукою йому вдалося втриматись, спершись на палубу, та все одно падіння супроводжувалося приглушеним гуркотом.

Каїн рвучко повернув голову, майже втратив рівновагу. Він дивився Ніссові просто в обличчя, але очі його ні на чому не зупинялися, з чого Нісс зрозумів, що він його не бачить. Натомість погляд Каїна спантеличено помандрував далі до води, де на хвилях погойдувалася обгортка з-під шоколаду.

З тріском Каїн поставив ящик на землю.

«Що, в біса…» — сказав він і підбіг до того місця, звідки мав би впасти папір. Ніссові ледве вдалося втиснутися в стіну каюти.

— Звідки воно взялося? — промурмотів Каїн, оглядаючи весь баркас. — Я щось чув!

Але з його голосу Нісс зрозумів, що Каїн не був надто схвильований. «Чи його голос — це той голос, який я чув сьогодні вночі? — думав Нісс. — Це він! Але голос уночі на складі важко порівнювати з голосом удень на човні».

Обійшовши баркас, Каїн, здавалося, заспокоївся. «Певно, у гавані хтось жбурнув папір від шоколаду з вулиці, — пробурмотів він. — Я би цих туристів позабивав».

Він завів машину.

Нісс розслабився. Поки баркас плив, він стояв перед ящиком навколішках. «Ведуре! — пошепки гукав він крізь вузенькі щілини між дерев’яними рейками. — Антаку! Ви мене чуєте?»

У ящику було тихо. «Напевно, він їх оглушив, — подумав Нісс. — О Боже, зроби так, щоби вони не відповідали тільки тому, що оглушені. Ведуре! — прошепотів він знову. — Антаку!»

Нісс відчував, як знову росте його страх.

Коли вони цього разу перетинали потік, Нісс навіть не дивився вгору. «Що ж Каїн зробив з Антаком і Ведуром, що вони так тихо сидять?»

У гавані на них чекав якийсь чоловік. Каїн кинув йому канат, і чоловік вправно обв’язав ним стовп.

— Все добре? — запитав він, щойно мотор стих.

Каїн вийшов з рубки, не дивлячись у бік ящика.

— Без проблем, — відповів він і покликав чоловіка на борт.

«І папір з номером я загубив, —