Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

Права власності мають ще одну менш очевидну перевагу: вони дають людям змогу витрачати менше часу на захист свого майна, що звільняє їх для продуктивніших дій. Між 1996 і 2003 роками перуанський уряд видав свідоцтва на право власності 1,2 мільйона міських поселенців, надаючи їм формальну власність на те, що вони раніше заявили як те, що їм належить. Гарвардський економіст Еріка Філд виявила, що права власності дали змогу жителям більше часу працювати на формальному ринку робочої сили. Вона припускає, що права власності дають більше гнучкості тим, хто раніше мав залишатися вдома чи займатися імпровізованим бізнесом поза домівкою, щоб захищати свою власність. Вона також робить ще одну заувагу: більшість програм призначені для допомоги бідним зменшити витрату сил у роботі. (Це дилема самарянина: якщо я допоможу вам із вашими труднощами, то у вас буде менше стимулів допомагати самим собі.) Забезпечення формальних прав власності робить протилежне: воно стимулює до роботи[279].

Ні — надмірному регулюванню. В уряду є багато справ, які треба робити, і ще більше — які робити не треба. Ринки повинні працювати на зняття обмежень. Погляньте на статті 575 і 615 російського Цивільного кодексу. Ці регулювання були б дуже важливими для вас, якби ви мали в Москві фірму, що займається такою простою справою, як встановлення автоматів для продажу штучних товарів. Стаття 575 забороняє фірмам надавати будь-що безкоштовно, у тому числі площу, яку фірма «дає» для Coca-Cola при встановленні торговельного автомата. Водночас стаття 615 забороняє суборенду власності без згоди власника приміщення; квадратний метр, на якому стоїть торговельний автомат, може вважатися суборендою. Крім того, податківець забороняє комерційним підприємствам (наприклад, торговельним автоматам) працювати без касового апарата. А оскільки продаж освіжаючих напоїв з автомата є роздрібною торгівлею, то вона підпадає під кон­троль пожежної, санітарної та служби безпеки[280].

Надмірне регулювання йде рука в руку з корупцією. Урядові чиновники встановлюють перешкоди, щоб можна було вимагати хабарів від тих, хто хоче перестрибнути чи обійти їх. Встановлення торговельних автоматів у Москві значно полегшується, якщо ви наймаєте правильну «службу безпеки». А як із відкриттям бізнесу в розвиненому[281] світі? І тут також перуанський економіст Ернандо де Сото виконав чудову роботу. Він разом зі співробітниками задокументували свої намагання відкрити кіоск із продажу одягу в передмісті Ліми як легально зареєстрований бізнес. Він і його співробітники заявили, що не будуть платити хабарів, аби їхні намагання відображали повні затрати, відповідно до закону. (В кінцевому підсумку в десяти випадках у них вимагали хабарі, й у двох випадках вони мусили їх заплатити, щоб не зірвати повністю свій проект.) Група працювала по шість годин на день протягом сорока двох тижнів, щоб отримати одинадцять різних дозволів від семи різних урядових установ. Їхні зусилля без урахування часу коштували 1231 долар, тобто у 31 раз більше за місячну мінімальну зарплатню в Перу, — і це все лише задля відкриття кіоску з одним продавцем[282].

У розділі 4 наведені всі причини, чому уряд повинен дотримуватися базових принципів. Класичне дослідження Гарвардського економіста Роберта Барро щодо економічного розвитку, проведене майже по ста країнах за тридцять років, виявило, що витрати на державне управління — загальні державні витрати мінус фінансування освіти й оборони — мали негативну кореляцію зі зростанням ВВП на душу населення. Він зробив висновок, що такі витрати (і необхідне оподаткування) навряд чи збільшують продуктивність і тому завдають шкоди замість користі. Азійські тигри, «п’ятизіркова команда» ліги економічного розвитку, досягли свого економічного підйому при витратах на державне управління на рівні 20 % ВВП. В інших куточках світу високі ставки податків, що застосовуються нерівномірно, спотворюють економіку і закладають ґрунт для хабарів та корупції. Багато бідних урядів могли б фактично отримувати більше надходжень, якби впровадили податки низькі, прості й легкі до збирання.

Інтернет має величезні можливості для поліпшення прозорості в усьому й особливо в бідних країнах. Такі прості речі, як інформація онлайн про розміщення коштів для конкретного місцевого проекту на зразок дороги чи медичного центру може дати громадянам змогу порівнювати те, що вони очікували, із тим, що відбувається насправді. «Ми отримали п’ять тисяч доларів на громадський центр? Це не схоже на громадський центр за п’ять тисяч. Давайте запитаємо мера».

Людський капітал. Людський капітал — це те, що підвищує продуктивність індивідів, а продуктивність визначає стандарти нашого життя. Як зазначав економіст із Університету Чикаго й Нобелівський лауреат Ґері Бекер, усі країни, що мали постійне зростання доходів, також суттєво збільшували освіту й професійне навчання своєї робочої сили. (Ми маємо тверду підставу вважати, що освіта веде до розвитку, а не навпаки.) Він написав: «Ці так звані азійські тигри різко виросли завдяки використанню добре навченої, освіченої, наполегливої у праці та свідомої робочої сили»[283].

У бідних країнах людський капітал здатен приносити позитивні плоди, як ми й очікуємо, і навіть дещо більше. Освіта може поліпшити громадське здоров’я (що, своєю чергою, також є складовою людського капіталу). Деякі найнебезпечніші проблеми в охороні здоров’я у країнах, що розвиваються, мають відносно просте рішення (кип’ятити воду, викопувати вигрібні ями, використовувати презервативи тощо). Вищі рівні освіти в жінок у країнах, що розвиваються, ведуть до зниження дитячої смертності. Водночас людський капітал стимулює використання сучасних технологій, отриманих від розвинених країн. Одним із джерел оптимізму щодо розвитку була ідея, що бідні країни можуть зменшувати розрив із багатими, запозичуючи в них інновації. Коли технологія винайдена, нею можна поділитися з бідними країнами майже безкоштовно. Населення Гани не мусить винаходити персональний комп’ютер, щоб користатися його вигодами, їм потрібно знати, як його застосовувати.

А тепер знову до поганих новин. У розділі 6 я описував економіку, у якій кваліфіковані працівники забезпечують економічний розвиток, створюючи нові робочі місця чи поліпшуючи старі. Кваліфікація — ось що має значення і для індивідів, і для економіки загалом. Це все справедливо, однак ми побачимо певні відхилення, коли поглянемо на країни, що розвиваються. Кваліфіковані працівники потребують наявності інших кваліфікованих працівників, щоб успішно виконати свою роботу. Той, хто навчений бути кардіохірургом, може досягти успіху лише при наявності добре устаткованих лікарень, навчених медсестер, фірм, які торгують ліками й медичними товарами, а також населення з достатніми ресурсами, щоб заплатити за операцію на серці. Бідні країни можуть опинитися в пастці людського капіталу: якщо кваліфікованих працівників мало, то