Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

***

– Насте, прокидайся, Насте, – легенько трясла його за плече Ліра, і хлопець різко відірвав голову від ліжка. Слина потяглась за ним від подушки.

– Що, Лір, що таке, де? Йдуть? Що? – гіперзбуджено тараторив він, паралельно стираючи слину з обличчя.

– Тихіше, – шепотіла вона. – Розбудиш Тімурчика! – дівчина приклала палець до рота і жестом запросила у вітальню. – Почали щось скидати, – показала вона у вікно і Наст припав обличчям до скла.

– Фосфор, – зробив висновок хлопець, відводячи заспані очі від вікна.

Тисячі білих пластівців і куль спадали з небес на землю, утворюючи захоплююче-­відлякуюче враження. Все це було над полем, десь у трьохстах метрах від хатинки Федорівни. Наст усівся на стілець і сказав Лірі йти, але дівчина залишилась і подивилася на нього.

– Я не хочу, щоб ти змінювався, Насте, – самотня гірка сльоза покотилася по її щоці. – Коли ведеш боротьбу з тваринами, потрібно самому не стати нею, а мені здається, що ти потроху перетворюєшся, – проковтнула вона ком у горлі.

– На кого, на вовка? – намагався пожартувати Наст, хоча це й було недоречно. Він розумів, що дівчина права, ба більше, він вже давно не вважав себе за нормальну людину, з якою познайомилася Ліра.

– Насте… – вона підняла свої зелені очі на нього. – Хвилина терпіння в хвилину ненависті може врятувати від тисяч хвилин жалю.

– Я знаю, пташко, – намагався не пропустити крізь панцир нещадності слова дівчини Наст.

Він поцілував Ліру і та пішла спати, в той час як хлопець сів на стілець і витріщився на повільно спадаючі смертельно-­красиві хімічні снаряди, що тихо спускалися до землі. Вибухи не вщухали ні на мить, але для виснаженого Наста вони були немов білий шум на периферії. Ніщо не заважало хлопцю і через п’ятнадцять секунд дерев’яний стілець здався йому не таким і жорстким. Віки поважчали, очі заплющились – хлопець заснув.

«ПФФФ», – немов з іншої реальності пробудив його звук і зіниці хлопця різко звузилися від яскравого світла. Фосфор був майже за парканом ділянки Федорівни, засіваючи сотнями снарядів поле поруч. «Бум», – почулося десь вгорі, і нова партія спадаючої смерті повільно полетіла донизу. Наст забіг в спальню, щоб пересвідчитись, що вікна зачинені всюди, і раптом став, зціпенівши. Ліра лежала сама. Бешкетник зник.

– Тімуре! – голосно гукнув Наст, і Ліра почала прокидатись, доки хлопець, як скажений, побіг перевіряти в туалеті, а потім у кухні – малого ніде не було.

Втретє біжучи крізь вітальню, Наст периферичним зором побачив на підсвіченій місяцем та фосфором вулиці якийсь рух на дворі. Яковенко підлетів до підвіконня як скажений і, притиснувшись обличчям до скла, почав волати малому:

– ТІМУРЕ, В Д-І–І-М! – але хлопчик не чув і не хотів чути.

Маленькі рученята тяглися вгору. В блакитних очах була нескінченність зацікавленості, і обличчя розпливлось у посмішці. У небі – немов пройшовся салют на якомусь концерті – сотні стрічок диму та тисячі палаючих фосфорних снарядів, що шипіли, спадаючи на землю. Повністю мокре після дощу поле зайнялося вогнем в безлічі окремих місць.

Наст, скаженіючи від шоку, набрав повітря в легені і відкрив двері. Тільки-но підійнявши очі на хлопчиська, він побачив його щасливе обличчя і чорні зіниці, заповненні світлом, що було так близько.. так близько і ось чарівна зірка пройшла повз рученята і торкнулась обличчя хлопчиська.

– ААААААААААААААА! – заверещав від болю малий, впавши на землю.

Наст трьома величезними кроками добіг до Тімурчика й, змахнувши речовину, що розплавляла обличчя малого, ледь не вмер на місці від болю. Хлопець втримався від вдиху на вулиці, і однією рукою поніс обм’яклого хлопчика. Тільки-но заступивши поріг хати, Яковенко знесилено впав.

– АААА! – заволав Яковенко від болю. – ЗАЧИНЯЙ, БЛЯХА! – гаркнув він на дівчину, яка вхопившись за голову, дивилась на те, що коїться.

– Як це сталось?! – в істериці завила вона та грюкнула дверима, але Наст перебив.

– РОЗЧИН, ШВИДКО, А-А, – скривився від болю він – з пальців лівої руки вже відпала шкіра, і кров, що просочувалась, випаровувалася, перетворюючись в смердючий пар. Така сама цівка пари йшла від обличчя хлопчика.

– Опіки, опіки, опіки, БЛЯХА, ЛІРО! Я НЕ ЗНАЮ! Я не знаю, що робити… – затрясся Яковенко та здійняв очі на Ліру, що так само перебуваючи в стані напівшоку, бігала по хаті, намагаючись зібрати думки докупи і згадати, що їй потрібно.

Нарешті дівчина принесла пляшку з прозорою рідиною, а хлопець, ледь не в істериці, заволав на неї:

– КАТЕТЕР, ЛІРО, ВІН ЗАРАЗ ПОМРЕ!

Дівчина побігла до кухні і, діставши з пакету усе необхідне, принесла тремтячими руками Насту.

– Тримай руку, – дав він Лірі обм’яклу руку хлопчика, що вже був майже без свідомості, час від часу відкриваючи очі і знов впадаючи у коматозний стан.

Увімкнувши ліхтарик на телефоні, Наст зрозумів, що всі вени Тімурчика поховались. Хлопець збагнув, що в разі, якщо дитина не отримає достатньо рідини, то загине. Часу було обмаль. Наст вирішив колоти «на вдачу» і, встромивши у ліктьову ямку голку почав штрикати тендітне рученя в спробах віднайти судину – хлопчик навіть не ворушився.

– Йому що, не боляче? – прошепотів собі під ніс Наст, дивуючись стійкості малого.

– Він у комі, – ковтаючи ком у горлі, прошипіла Ліра, сльози, не зупиняючись, стікали з її очей і спадали на підлогу і руку маленького хлопчика, яку вона тримала для Наста.

– Досить плакати, ти цим нікому не допоможеш! – зі злістю процідив він крізь зуби.

– Твоїй нелюдяності вже не допоможеш! – примружила очі Ліра і сльози попливли ще швидше.

– О! – побачив нарешті кров Наст і проштовхнув катетер. – Є!

Хлопець під’єднав розчин до катетеру і подивився у вікно – пластівці палаючого фосфору вже всі спали на землю і з шипінням палили рослинність. Тімурчик був білого кольору, на чолі виступив піт, рана, що займала певно третину обличчя, розплавила тканини хлопчика аж до м’язів, такого Наст не бачив навіть у фільмах жахів. Серденько малого калатало з неймовірною швидкістю, здавалось, що воно зараз просто вискочить з грудей. Наст попрохав Ліру знайти їм тканину, щоб дихати через неї, і, трохи пошукавши, дівчина витягла дві старенькі футболки онуків Федорівни і змочила їх.