Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

Сірий жовтневий ранок сьогодні був дещо темнішим та холоднішим за минулі. Чоловік у сірому пальті йшов, тримаючи за руку хлопчика, який підстрибував від задоволення й розуміння того, що сьогодні понеділок, а отже ніякої риби: ні смаженої, ані запеченої – жодної, він ненавидів рибу. «І хто взагалі її може любити?» – думав він, штурляючи ногою каштан, що впав з дерева. Метою було доштовхати каштан до дитсадка, бо взяти його і покласти в кишеню було б дуже легко, а легкі завдання Насту не до вподоби. На перехресті сонячні промені засліпили чоловіка, той, невдоволений, примружив очі. Мабуть, знайшлося б небагато людей, що вгадали б вік цього чоловіка у сірому пальті за його зовнішнім виглядом...

Подяки та побажання

Хотів би подякувати Наташі й дідусю, які все жит-
тя спонукали мене до мистецтва, хоч в дитинстві мені 
це й здавалося несерйозним. Дякую всім близьким і коха-
ним людям, які підтримували мене, інколи надмірно на-
хвалюючи, а часом неприязно гмикаючи в бік моєї кни-
ги. Дякую кожному хто допомагав в редагуванні, корек-
ції і створенні неперевершених малюнків. Дякую Заха-
рові та Данилу за те, що своїми історіями занурили ме-
не в світ своїх міст. Міст, у яких я, на жаль, жодного ра-
зу не побував, але за ці роки написання відчуваю, неначе 
прожив там немалу частку свого життя. 
Дякую Галині Іванівні – моїй вчительці з української 
мови та літератури. 
Майстер не той хто оцінює коштовне каміння, визна-
чає його вартість, а той, хто серед десятків, сотень 
сірих й непримітних камінців зможе побачити відблиск 
від одного-єдиного, виділити його та надати йому ко-
штовності.
Дякую музиці… 
Музика. Мистецтво без якого я не уявляю свого жит-
тя. Лишень мистецтво надихає нас самих творити. 
Якщо уявити, що наше життя це мелодія то бажаю 
кожному знайти свій інструмент життя, як це зробив 
я, одного разу побачивши Ліру.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍