Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

Хвилин через десять, на загальне полегшення, колона вийшла на відкритий простір. Без каміння, без голок, без трупів. Жазель бачила навколо лише вози. Сотні візків. Більшість чимось набиті. Пройшли ще кілька хвилин. І попереду всі зупинились. Тоді Максуд із командирами попрямував у голову колони. Жазель, нікому не віддаючи місце біля воїна, поспішила за ним. Дезіре теж не розгубилася. Вони переглянулись і посміхнулись.

- Тут треба розбити табір. - повідомив алхіміст, що йшов їм назустріч. - Тут амаліони тримали провізію. Он там далі — коней.

- Вони живі? - Максуд підняв брови.

- Так. - кивнув Поєднувач. - І коні, і величезна череда корів. Я вбив лише ворогів. Але мені потрібен час, щоб їх усіх позбирати. Створити проходи між голками.

- Добре. - зрадів маршал. - Збирай. Пара Химерниць та десять чемпіонів будуть з тобою.

Калібрісто тут же віддав наказ, щоб ланка чемпіонів слідувала за алхімістом. Тревізо і Ревіаль вже стояли позаду Абсолютного, готові вирушити за ним.

- Знайди заклиначів, з кіньми та з коровами вони добре порозуміються. - Максуд звернувся до Жазель.

Дівчина кивнула і швидко пішла шукати потрібних їй драйтлів.

- Калібрісто, оглянь візки, треба знати, що там. Скоро ми підрахуємо, скільки в нас буде коней. Тоді вирішимо, що з цього візьмемо із собою.

- Треба взяти все. - запропонував Гертіро. - Навіть якщо мені одному доведеться керувати десятьма візками. Адже ми не знаємо, скільки займе наша дорога. Ти, маршал, можеш сказати, наскільки довгий буде наш шлях? І коли ми прийдемо, скільки запасів буде у тих, кого ми знайдемо?

- Все залежатиме від коней. - кивнув Максуд. - Рішення прийматимемо потім. Я знайду Азаніеля. - воїн відійшов на пару кроків і повернувся до Дезіре. - Ти зі мною?

Максуд, не чекаючи відповіді, відвернувся і пішов уперед. Хм. Дезіре тільки хмикнути лишалося. Він бере її, щоб похвалитися перед генералом?

- Кращої супутниці на цьому балі тобі все одно не знайти. - усміхнулася Химерниця Зими, наздоганяючи маршала. - І навіщо тобі знадобився генерал? Хочеш дізнатися про секрет тих мішечків, що розриваються?

Воїн повернув голову на її бік.

- А жодного секрету немає. Азаніель тільки вдає, що знає, що воно таке. - знизала плечима Дезіре. - Ми знайшли їх випадково, коли шукали… ну, це не важливо. Цікаво те, що ми стукали стіни і випадково виявили замуровані двері. Ось за ними і лежали ті самі мішечки. Ніхто не знає як вони працюють.

- Отже, Азаніель не вміє їх виготовляти? - Максуд похитав головою, пригадуючи, як ретельно оберігав цей секрет Азаніель.

- Ні. Він і користуватися ними навчився не одразу. - Дезіре помовчала. - Хм. Ми все одно йдемо. Виходить, ти не про це хотів поговорити з ним.

- Не про це. - підтвердив Максуд.

Ще кілька секунд мовчання.

- Тоді про що? - Химерниця Зими невдоволено зітхнула.

- Карти. У нього мають бути карти. А ти можеш торкнутися потоку?

Дезіре стиснула зуби. Питання точно в ціль. Точніше вже нікуди. І навіщо йому турбуватися про її почуття?

- А ти пробувала? - спитала Амайанта і Максуд послужливо передав її запитання.

- А що пробувати? Енергія потоку набирається тоді, коли я занурюю руку в якийсь колір. Саме тоді з'являються краплі на зап'ясті. Якщо ти не помітив, я не маю рук. - трохи роздратовано відповіла Дезіре і брязнула пальцями.

- Одна є. - не погодився воїн.

- Не моя. Я її не бачу. Коли я стою перед потоком в іншій проєкції. - уточнила Химерниця Зими.

- Отже, тільки фіолетовий. - роздумуючи, сказав Максуд.

Дезіре кивнула. Фіолетовий – це колір, через який вона потрапляла у потік. У силовий потік можна потрапити через будь-який із його кольорів. Якщо ти робиш це через синій, то ти синя Химерниця. Через зелений – зелена. Свій основний колір не треба було брати руками. Ти зливаєшся з ним, стаєш частиною загального потоку і так проникаєш у нього. Інші, не рідні тобі кольори, слід набирати, торкаючись до них рукою.

Жазель так відчайдушно хотіла покинути це місце, що сильно засмутилася, коли зрозуміла, що це не так і просто зробити. Цілий день алхіміст з іншими воїнами збирали корів, виводили та вишиковували вози, годували коней, займалися приготуванням їжі для всіх людей. Звичайно, це було довірено зробити жінкам-будівельникам, у них це чудово виходило. Але час плив і плив. Алхіміст усе ходив, прибираючи ті жахливі вбивчі голки з трупами. Заклиначі все збирали звірів. Чемпіони перебирали добро амаліонів, брязкаючи їхньою зброєю та переглядаючи провізію. Все взяти не могли, банально не вистачало такої кількості рук, щоби все забрати.

Цілий день Жазель сумувала. Вона проводила час то з Дезіре, коли та не ходила гуляти з алхімістом, то з Максудом, коли той не був зайнятий з Калібрісто, то з Ейр, якщо тій хотілося відпочити від чемпіонів. Декілька разів дівчина залишалася з Амайантою, коли тій набридали нескінченні розмови про продовольство або зброю, що вів Максуд з іншими воїнами.

Спільного обіду не було. Приймали їжу групами. Коли хто звільнився, тоді й їв. Звичайно, Жазель часто крутилася поруч з Максудом, але задоволення з цього приводу не отримувала жодного. Ще й стояти весь час треба було так, щоб бути спиною до тієї жахливої ​​картини. Коли чемпіони натягнули намет, то Жазель переважно проводила час там. Звичайно, це швидше був навіс, ніж намет. Вітер у ньому гуляв, як хотів. Але так було правильніше. Часто сюди хтось забігав, щоб щось записати або ґрунтовно щось обговорити, сховавшись від дощу. Пізніше Максуд попросив Жазель знайти Азаніеля і привести під цей навіс. Після короткої розмови генерал пішов і повернувся з двома швидкоходами, що несли скриню.

Максуд зачекав, поки Азаніель знайшов у ній потрібні карти. Підійшли Калібрісто, Гертіро та Кударіті. Трохи пізніше додалися Ейр та Дезіре. Усі розглядали карти, розкладені на подобі столу. Треба було вибрати маршрут. У цьому плані довелося майже повністю покластися на знання та досвід Азаніеля, який знає свою країну краще за будь-кого з присутніх. Шлях повинен пролягати і близько до міст, і одночасно далеко від них. Щоб можна було заслати розвідників і подивитися, що там відбувається. Звичайно, величезна надія була на те, що сіра погода та дощ не повинні дозволити групі бути виявленою з великої відстані. Хоч зараз погода грала на руку. Перервалися воїни лише один раз, коли прийшов заклинач. Він сказав, що корів понад п'ять сотень. Дезіре запитала, як їх усіх можна забрати. На що заклинач відповів, що вони взяли під контроль частину з них. Більше і не потрібно. Звірі самі поганять інших звірів. Це не складно. Химерниця кивнула, ніби вже неодноразово з таким стикалася.