Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Закотивши очі, кіцуне блискавичним випадом пронизала очницю імпа, який спробував було вчепитися в ногу некромантки.

Ослаблені ритуалом маги все ще не були легкою здобиччю. І нехай Горимир не замовкав, щедро розсипаючи жарти, діяв він з чіткістю підігнаної деталі єдиного механізму.

Поки химери впевнено та жорстко прорізали шлях до огорожі, вони з Кой відповідали за захист. І якщо Анна з Кіраном ще могли використовувати магію, Горимиру доводилося покладатися тільки на меч, а Кой на спритність і силу кіцуне.

І остання стала в нагоді всім.

Холод, що пронизав до кісток, відчули всі. За ним прийшло відчуття туги, що змусило Анну похитнутися і тихо скрикнути. Тільки дивом вдалося втримати меч, аби як відмахнувшись від упиру, що ображено гаркнув.

– Безтілесні! – Підтримавши сестру, роздратовано рикнув Кіран.

Спершу пролунав крик. Сумний плач виття баньші. Ці немертві не становили великої небезпеки, вони не загрожували. Ні, біла дама попереджала про небезпеку і точно не заслужила тих епітетів, якими нагородив її розлючений Горимир.

– Барс, не зупиняйся, – зберігаючи разючу холоднокровність, гукнула Кой.

Непроглядна темрява її хвостів раптом заворушилася, її пронизало срібло кольору, що спалахнуло. На мить завмерши, захищена від атак немертвих цим світлом, Кой прикрила очі. У її долоні з'явився невеликий ніж із круто зігнутим лезом. Не зволікаючи, вона підняла руку.

– Ні!

Долоню жінки перехопив Горимир. Забруднений кров'ю та слизом, він серйозно й похмуро зазирнув у її обличчя, чудово розуміючи, що вона збиралася зробити.

– Не смій. Так дійдемо.

– Залиш, я знищу безтілесних!

Завжди такий спокійний вираз обличчя східної красуні здригнувся в натяку на роздратування, але Горимир не відпускав.

– Тут недалеко. Не смій, – несподівано серйозно, без тіні звичної придуркуватості, кинув він.

Пожертвувавши одним хвостом із дев'яти кіцуне могла б допомогти їм, це була не некромантія, а сила давня і серйозна, але… Це було боляче і страшно для самої кіцуне. Не скрізь розповідалося про це, але Горимир звідкись знав, наскільки важкі наслідки чекають на Кой після цього. Знав і не хотів, щоб вона переносила це навіть якщо йому доведеться залишити тут якусь кінцівку.

– Гей, швидше!

Озирнувшись, помітивши, що ті відстали, Кіран миттєво гукнув їх.

– Ходімо, – відгукнувся Горимир і наостанок кинув на Кой важкий погляд, під яким кіцуне неохоче прибрала ножа.

Перепалка зайняла не більше кількох миттєвостей, але цього було достатньо, щоб безтілесні дісталися до них. Стиглим зимовим диханням вони накинулися на химер. Ртутне сяйво їхніх душ миттю привернула увагу духів. Роззяваючи темні провали примарних ротів, безтілесні одразу спробували урвати шматок цих киплячих ласощів, але їх зустріла рішуча відсіч.

Остаточно розлютована Барс заткнула меч за пояс, взявшись за магію. Плетіння зривалося з її пальців одне за одним. Дрібні та точні, вони невблаганно черпали резерв, але завдяки цьому некроманти нарешті змогли прорватися вперед, майже до самої огорожі, останню перешкоду до якої зніс Кіран.

Хижо посміхнувшись, чоловік раптом викинув руку вперед. На землю посипалися боби. Прямо під ноги натовпу зомбі, що перегороджував їм дорогу до огорожі.

Щойно торкнувшись землі під ногами немертвих, боби миттю закопалися в ґрунт і секундою пізніше його висадили в повітря потужні стебла. Гострі пагони легко пробили напівзотлілі тіла і, сплітаючись драбинкою, потяглися через огорожу.

– Вперед із комфортом! – Усміхнувся він, пропускаючи сестру.

Миттю злетівши по стеблах, Анна підняла руки, останніми залишками сил відбиваючи напад остаточно озвірілих упирів. Декілька миттєвостей, але їх виявилося достатньо, щоб Горимир допоміг піднятися Кой, а зі зворотного боку жінку піймав уже Кіран.

– До біса цю роботу ... – Видихнула Анна, зістрибнувши на бруківку поруч з братом.

– На пенсію? – посміхнувся він.

Скривившись, Барс хотіла щось відповісти, але не встигла. Над нічним містом пролунав протяжний драконячий рев. Цей звук змусив некромантів миттю звести голови, щоб отримати рідкісний шанс спостерігати вкрай психоделічне видовище. А яким ще може бути вид дракона, котрий стискав у лапах мага, який з хвацьким улюлюканням шпурляє кудись униз бойові заклинання.

– Кіран… – про всяк випадок спираючись на брата, слабо вимовила Анна, намагаючись зрозуміти, чи це її так витончено накрили наслідки вичерпаного резерву, чи це її студенти все ж таки вирішили звести її до могили.

– О, це ж той дракон, який був у замку короля... О і хтось із крижаних? – примружившись, без особливого співчуття, підтвердив її догадку Кіран.

Навпаки, чоловік засяяв безсовісною посмішкою. Відразу згадалися їхні студентські роки, коли вони відколювали й не таке.

Втім, Барс усвідомлення того, що до їхнього рівня дорогий перший курс ще не дістався не заспокоював. Ні. Переконавшись, що смерть приходити за нею негайно не збирається, жінка експресивно оцінила ініціативність учнів.

– Горимире, йдіть із Кой до академії, а ми з Кіраном цих… Льотчиків на посадку заводити будемо.

– Єх-у-у!

Задерикувато улюлюкаючи, Бастіан запалив на долоні черговий пульсар. Розпоряджатися резервом розумно він ще не вмів, але це було краще, ніж поливати все місто вогнем з дракона.

«Бачу майстра!» – відволікаючи друга від прицільного обстрілу упиря, що давав драпа від божевільного мага, подумки повідомив Аттар.

Власне, професора він помітив ще коло назад, але тоді вона просто з'явилася на вулиці, а от зараз якось надто вже однозначно погрозила небесам кулаком.

– Де? – Стрепенувшись, Бастіан закрутив головою і відразу тихо охнув.

Наступний загрозливий жест був адресований вже йому особисто і вдавати, що не помітив цього не варто.

– Гаразд, давай опускай мене.

Фиркнувши, дракон зависнув на місці та часто заплескав золотом крил, намагаючись вписатися між двома будинками.