Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

«Я поки, мабуть, перетворюватися не буду…» – обережно розтиснувши лапи, завбачливо повідомив Аттар, важко опускаючись на бруківку за спиною друга.

– Що, вирішив усю славу мені лишити? – іронічно посміхнувся Бастіан.

Втім, коли з провулка до них рішучим кроком вийшла Анна, ентузіазму у принца поменшало. Посмішка трохи затремтіла і він мимоволі зробив крок назад, наткнувшись на морду дракона.

Той теж помітив появу викладачки й, злякавшись, безсовісно підіпхнув друга вперед.

– Зрадник! – Обернувшись, прошипів Бастіан.

«Зате живий буду.» – не дуже образився дракон.

Перепалку, що тільки почала зароджуватися, докорінно зарубала все та ж Барс.

– Це що за самодіяльність! – обурено вигукнула вона. – Аттар, негайно перетворюйся! Якщо ти вирішив, що дракону я зад не надеру – даремно!

Пихнувши димом, дракон закотив очі, але заперечувати не став та все ж таки виконав вимогу. Цієї ж секунди над ними промайнула білосніжна дракониця, яка теж відхопила загрозу від некромантки.

– Северайн! Вниз! Негайно! – гаркнула Барс і, схаменувшись, щедро продублювала указ подумки.

Підібгавши губи, Анна провела поглядом драконицю, яка зробила коло, щоб розтиснути лапи, відпускаючи Оберона. Спритно приземлившись, фей засяяв радісною посмішкою.

– Майстер, ви живі, ми такі раді! Ми тут усі ледь з глузду не з’їхали від тривоги!

Северайн, котра якраз встигла приєднатися до них, на мить скривилася та спробувала спішно штовхнути його ліктем убік. На жаль, так просто вгамувати фея було складно. Спритно ухилившись від тичка, він усміхнувся ще більш сліпуче. Скептичний погляд Барс він стоїчно проігнорував.

– Ви не уявляєте, як ми переживали! Ось і всидіти не змогли. Вірніше, ці ось хотіли, але я вирішив, що досить сидіти, живо всіх організував і ось ми!

Кивнувши погляд на порядком розлючених однокурсників, фей додав ще зубів до посмішки.

Схрестивши руки на грудях, Анна зміряла його повільним поглядом, по якому зрозуміти думки некромантки було важко.

Тим часом Бастіан за спиною зухвалого фея скривився.

– Трепло брехливе, – пошепки припечатав він, відразу ж привертаючи до себе погляд Барс.

Трохи примружившись, вивчивши поглядом вже принца, що трохи змішався від такої уваги, Анна повільно похитала головою.

– Небеса святі…

Прикривши обличчя долонею, некромантка на мить завмерла, перш ніж розсміятися. Гучно і весело, зі сміхом виплескуючи напругу, майже жах, який вона відчула, помітивши своїх першокурсників у небі.

– Ви мене в могилу зведете, – видихнувши, вона нарешті скуйовдила волосся.

– Ми забезпечимо вам чудову пам'ятку, – щедро пообіцяв Оберон, відхопивши ще один тичок ліктя вже від Аттара.

– Та замовкнеш ти вже! – Цикнув на нього рудий.

– А що, не забезпечимо? – невинно уточнив він, озирнувшись на однокурсників.

Судячи з лютих поглядів – забезпечать. Ось тільки не коханому професору, а дорогому товаришу. І не колись потім, а негайно.

Фей залишався невмолимим. Яскраво посміхаючись, він підняв голову, ніби взагалі не помітив нищівних поглядів дорогих однокурсників.

– Так, все, годі! – Не витримавши, Анна різко ляснула в долоні, привертаючи до себе увагу.

Яка б рада вона не була тому, що її дурні живі й здорові, але варто поспішити. Нехай більша частина немертвих й були замкнені захисними чарами в межах цвинтаря, але чимало всякої погані висипало в місто.

– Негайно повертаємось до академії. Вам нема чого робити на вулицях. Це справа досвідчених некромантів. Тож давайте назад, до решти зябликів.

Мотнувши головою, відкидаючи з лоба пасмо волосся, Анна вже приготувалася було розвернутися до академії, але вчасно помітила якісь дивно винуваті погляди студентів.

– Та-а-ак, що мені ще треба знати?

Розуміючи, що повернення до рідних країв тимчасово відкладається, Барс схрестила руки на грудях. Скривившись, Аттар зиркнув на Бастіана. Зважаючи на все, знати цього викладачка якраз не мала б, але раз вона так сильно цікавилася.

Піднявши голову, Бастіан ступив уперед, щоб покаятися.

– Що нам треба зайти у бордель! – точно вичекавши момент, коли принц відкриє рота, з солодкою усмішкою повідомив Оберон.

– Куди?!

Від несподіванки Анна навіть не розлютилася. Тільки здивовано округлила очі, намагаючись зрозуміти, що такого прийняв фей, що став раптом настільки безсмертним. Ці кілька хвилин зволікання врятували нахабного крилатого.

Нахмурившись, Бастіан нарешті відштовхнув нахабника вбік.

– Ну… Так. Там у нас Журава, Ерік та Мората.

На мить заплющивши очі, Анна повільно зітхнула, піднявши руку до грудей, відчуваючи, що ще трохи й вона вже не витримає. І дорогі учні відвідуватимуть куратора з квіточками. На лікарняному ліжку чи під могильною плитою, щоправда, питання було ще відкритим.

– Я даю вам дві хвилини на пояснення. Якщо не вкладетеся – нарікайте на себе, – на одному тоні простягла вона, повільно розплющивши очі.

Туманна сірість очей відступила, розчинилася в лютому бурштині, прорізаному тонким розчерком зіниці. Це був ще не сказ, але щось близьке.

– Ну ми… – почав було Бастіан, але його нахабно перебили.

Северайн, котра до того мовчала, раптом стрепенулась.

– Майстре, не лайтеся. У Бастіана там брат, він сховатися не встиг. Ми й вийшли до міста, щоб прикрити його. А там немертві з'явилася. Ну Мората з Еріком справлялися, там трохи всякої погані було, а Журава їм допомагала, дрібну погань всяку знищуючи. Вони там у безпеці, просто людей, кого зібрали вулицями, охороняють.

Примружившись, Барс повільно перевела погляд до студентки. Розлючене сяйво розплавленого золота в очах поступилося звичній людській сірості не відразу. Втім, спокійне обличчя дракониці подіяло краще, ніж улесливі й безсовісні мордахи її однокурсників і Барс все ж таки тихо зітхнула.

– Добре… – нарешті повільно вимовила некромантка і чомусь кивнула. – Ведіть.