Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Скинувши голову, Анна примружилася. Захисні нитки з кожною миттю розгорялися все яскравіше. Запущене заклинання щільно оперізувало цвинтар. Це було добре. Але його потоки все ще тяглися до творців заклинання і це було… Ні, навіть не погано. Це було як шматок соковитої відбивної, підсвіченої прожектором, який кинули поряд зі зграєю голодних собак.

Скривившись, вона мовчки оголила меч і відійшла від чоловіка, щоб порівнятися з Даженою. Нехай Горимир з Кой і перенесли ритуал легше, але в разі чого обороняти себе і декана їм буде важкувато. А обороняти довелося б точно, раз гордовита Дажена навіть не спробувала відв’язатися від нагляду своєї підлеглої. Просто вдала, що не помітила її жесту.

І вчинила дуже мудро.

Ледве силові нитки над цвинтарем зміцніли, почали пульсувати пекучою міццю, гулі та упирі раптом кудись зникли. Затихнув шелест пожухлої трави і навіть надривний скрегіт черепиці затих. Цвинтар обплутала тиша.

Тяжка, похмура, густа.

Трохи невдоволено підібгавши губи, Анна швидко озирнулася, відчуваючи шкірою, як завмирає повітря, а з ним, здавалося, і весь світ.

– Тікаємо!

Не розмінюючись на горде планування відступу, Барс першою зірвалася з місця. Особистий приклад виявився заразним. Не дарма поряд із магічними заняттями, некроманти практикували й фізичні. Магія – річ, звичайно гарна, але швидкі ноги та міцна рука були, є та будуть засобом суттєвої економії резерву.

Тієї ж миті десь зовсім поруч із пронизливою тугою завила виттянка. Звук, що проникав у саму душу, злився з поривом вітру, що заплутався в голих гілках дерев.

– Скликає, дрібний сучок! – Зі знанням справи посміхнувся Горимир.

З усієї компанії він виглядав найспокійнішим та прикривав тили. Багато представників немертвих любили нападати зі спини. На це власне некромант і розраховував, але щось пішло не так. Швидше за все навіть мізерного розуму нечисті вистачило, щоб зрозуміти, що цю спину краще не чіпати.

Натомість земля цілого ряду могил просто перед ними раптом здибилася, випускаючи напівгнилі руки зомбі.

– А щоб тебе… – вилаявся Кіран, з досадою скривившись.

Цю почвару він не любив найбільше. Пробудити їх було так само складно, як і повернути у могилу. Новачки в некромантії напевно лише посміхнулися б. Навіть у цьому світі існувало переконання, що зомбі – повільні й тупі.

Скільки б проблем маги позбулися, якби це дійсно було так.

– О, та тут ланцюгова реакція! – з недоречною радістю вигукнув Горимир, змушуючи некромантів, що загальмували, обернутися.

Старі пагорби, що добре злежалися, за ними ніби ожили, підриті мертвими пальцями.

Озирнувшись через плече, Анна на мить напружено завмерла. Бійня мала стати спекотною... І не всі могли її перенести.

– Най, – не зволікаючи, вона озирнулася на демона. – Ти ж можеш літати?

Трохи спантеличено піднявши брову, він таки кивнув. Зрозуміло, демон міг літати. Який чистокровний представник цієї раси не може літати?

– Чудово. Бери Дажену і виноси її геть звідси.

– Що? Анно, я можу допомогти! – миттю обурилася Дажена.

Як декан факультету, вона просто не сміла кинути підлеглих. І зараз це грало не на їхню користь. Терпляче зітхнувши, Анна подумки потяглася до брата.

«Кір?..»

«Вину потім звалю на тебе.» – попередив він, іронічно посміхнувшись, щоб наступної миті торкнутися скронь Дажени.

Короткого імпульсу виявилося достатньо. Здивовано розплющені очі раптом помутніли, закотилися і жінка обм'якла. Якби не Кіран, вона б відразу впала.

– Швидше там, – коротко кинула Кой, неквапливо розводячи руки вбік.

Воювати так у повному озброєнні.

– Так, зараз. Най, забирай її, – кивнула Барс.

– Тепер ти просиш мене лишити тебе. Хіба минулого разу ти не назвала це зрадою?

Погляд отруйної зелені очей пронизував, заглядав у душу, вивертаючи навиворіт. Його міць на якусь мить навіть збентежила Анну, змусивши заплющити очі, рятуючись від натиску.

– А зараз я назву це довірою. Можливо, першим кроком до неї. Я довіряю тобі врятувати Дажену, а ти довір мені врятувати моє життя.

– Швидше! – знову нетерпляче вигукнула Кой.

Розпущене волосся кіцуне розтріпалося, злетіло в повітря, що просочилося електричними іскорками дев'яти хвостів лисиці, що розпустилися. Темними тінями вони обвили ноги жінки, розпускаючись пишною спідницею. Лисиця була готова до атаки.

Розплющивши очі, Анна зустрілася поглядом із чоловіком. Ледве помітно посміхнувшись, вона раптом різко подалася до нього, коротко поцілувала і розвернулася до Кой, оголюючи меч і запалюючи магічне плетіння на кінчиках пальців.

– Виживи… – ледь чутний шепіт злився з шерехом пір'я.

Потужний потік повітря здійняв із землі опале листя і демон з несвідомою Даженою зник у нічному небі.

– Все, закінчили з соплями, – руйнуючи урочистість моменту, промовив Горимир.

Стрепенувшись, Анна кинула на нього погляд, зручніше перехопивши клинок. Саме зараз їй до смерті захотілося приєднатися до немертвих й придушити некроманта. Той, зрештою, вже звично винним себе не відчув і взагалі відвернувся від неї.

Обурену некромнатку він ще зможе побачити, а ось таке хвацьке скупчення немертвих – навряд. Розриваючи руками землю, з могил уже вибралося чимало зомбі, першого Кірану навіть встиг обезголовити, але допомогло мало. На відміну від упиря або гуля, зомбі голова не надто й потрібна була.

– Кий, ми вперед, ви з Горимиром прикривайте тили! – миттю скомандувала Анна, рвонувшись до брата.

Треба було прориватися до огорожі. І прориватися якнайшвидше.

Коротко кивнувши, східна красуня різко гукнула Горимира, відволікаючи його від пари упирів. Ті вже гірко розкаялися, що вирішили напасти на некроманта і, щойно той відволікся на Кой, миттю рвонули геть, відчайдушно кульгаючи на відбиті лапи.

— Ось це я розумію побутова педагогіка, — вдоволено вигукнув він, все-таки підкоряючись Кой.