Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

поблажливіші до них. Люди знудилися, ситуація на них тисне.

То й природно, що трохи бешкетливі стають. Це минеться.

Торрсен згорнув руки на грудях, посмішка його зробилася ще

гіркіша.

— Трохи бешкетливі? Тільки це ви тут добачаєте? А те, що я —

єдиний поясанин у моїй команді й що лиш я один дістаю…

— Ні! Зрозумійте: просто ні, гаразд? Напруга й так зросла, що

далі вже нікуди. Коли хочете, я налаштую монітор на вашу

шафку й дам людям знати, що їм треба його схолодити, але не

слід накручувати це як конфлікт під назвою «Поясани проти

внутрішніх планет».

— Нікуди й нічого я не накручую.

— При всій моїй до вас повазі, я певен: це так і є, — доводив

Гевлок. — І чим дужче ви намагатиметесь роздмухати це як

велике протистояння, тим зліше вернеться воно до вас і вжалить

у заднє місце.

Торрсенову лють можна було буквально пальцями помацати.

Гевлок трохи зворухнувся, випростався вище в тому напрямі, котрий вони тимчасово обрали як «нагору». Давній це був

фокус, і Гевлок перейняв його ще як співпрацював із «Зоряною

Спіраллю».

Людство,

можливо,

й

вивершилося

над

гравітаційними колодязями, але відчуття вищості, установлення

владного впливу надто глибоко вкорінилося в людино-тварині, аби така нікчемність, як нульове тяжіння, могла його загладити.

Торрсена аж струснуло, такий глибокий зробив він вдих, і

Гевлокові здалося на мить, що той, либонь, зараз на нього

накинеться. Не хотілося б замикати цього аналітика в клітку на

ніч… але, як до того дійде, то чом би й ні?

— Я налаштую монітор на вашу шафку й розішлю всім

оголошення, щоб люди схаменулись. Ніхто більш не

засцикуватиме вашого причандалля, й ви повернетеся до вашої

праці. Ви ж саме цього хотіли, чи не так?

— А що ви напишете в тому вашому оголошенні: щоб люди

припинили пустощі взагалі чи щоб конкретно перестали

допікати поясанам?

— Гадаю, ви самі знаєте відповідь на ваше запитання.

Торрсен зігнувся, плечі його опустились: знак поразки. Гевлок

кивнув головою. Його вразила, і не вперше, думка, що сутички

такі схожі на танець. Чиїсь певні рухи потребують певних

відгуків, а більша частина того всього відбувається у нижчих

частинах мозку, яких може навіть не усвідомлювати мова.

Згорблена Торрсенова спина стала вираженням покори, яку

прийняв його кивок головою, а сам Торрсен, імовірно, навіть не

збагнув, що воно сталося.

Та вже ж не збагнув, бо раціональний його розум і далі

працював у дизельному напрямі, хоча все, що досі говорилося, вже знайшло своє вирішення.

— От коли б ви були єдиний землянин серед поясан, і вони б із

вами так, то ви б інакше про це думали!

— Дякую вам, що дали мені знати про цю проблему, — мовив

Гевлок. — Я візьмусь за цю справу.

Торрсен відштовхнувся від стола й граційно поплинув у повітрі

в коридор, де й зник. Гевлок зітхнув, відкрив знову свій

настільний дисплей і погортав звіти про події на кораблі. Таки

правда: всяких сутичок ставало дедалі більше. Дрібнички

здебільшого.

Нарікання

на

дрібничкові

порушення

корпоративної політики. Звинувачення в надмірному чогось

накопиченні, в сексизмі. Хтось з органохіміків виготовляв

ейфорики. Корабельний психіатр видавав усе різкіші застороги

стосовно чогось такого, що він називає «внутрішньою

стратифікацією», а звучало це як звична для Гевлока соціальна

політика. Під усіма тими звітами він написав:

«Коли б ви були єдиний землянин…»

Смішно, але Гевлок таки побував єдиним землянином у

поясанському суспільстві, й то не раз. Коли працював у «Стоун і

Сіббетс» на двадцятиліжковому транспорті, що літав від Місяця

до Ганімеда, і там він був одним із двох землян, яких утискували

й завжди хитро з усього вилучали. А ще він майже рік

пропрацював на «Зоряну Спіраль» на станції Церери, де завжди

йому діставалися найгірші випадки, найгірші партнери — не

найтонші натяки на те, що ти не належиш до тутешніх. Поясани

так-то вже знущалися з нього тільки за те, що мав він не таку, як

у них, тілобудову й не знав тієї