Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

чекати від «Барби», це лист із міцними виразами. А от «Росинант» був лінійним

марсіянським бойовим кораблем, поки Голден не забрав його до

ОПА. Й один лиш Господь відає, яких тільки модифікацій вони

туди понапихали. Він має повний стелаж торпед, ГТЗ та

броньовану кільову гармату. Якщо екіпаж «Росинанта»

добачить у нас загрозу собі, то вмить розправиться з нами, а ми

не зможемо протиставити йому анічогісінько.

— А коли б нам ту бойову потугу… — почав Кенен.

— …то все було б добре, поки ми лишалися б отут, — у тон йому

відказав Гевлок. — Але хай-но ми поткнулися б назад, у ту

кільцеву браму, там на нас чигала б ціла армія адвокатів, договорів, а також інших кораблів з іще більшими гарматами.

Якщо нам приведеться реквізувати «Барбапікколу», тоді ми

муситимемо вдатися до якоїсь юридичної аргументації.

Тут інженери застогнали, захитали головами. Вираз

«юридична аргументація» звучав для їхнього вуха, як «лайно», але Гевлок твердо провадив далі.

— По-перше: та руда, яку вони везуть, є власність КЕХ — поки

не скасовано відповідної хартії ООН. По-друге: якщо вони

візьмуть на борт хоч би кого з колоністів, ми зможемо довести, що вони сприяють людовбивству й покривають його.

— Довести? — перепитав якийсь чоловік із тилу групи. Дехто

підтримав його смішком.

— Коли правда на твоєму боці — то є сильний аргумент, —

сказав Гевлок. — Послухайте «Росинанта» — і вийде так, що ми і

є те, що вони на нас кажуть. Якщо ми твердо стоятимем на

своєму, то й самі себе захистимо, й виграємо навіть довгу гру.

— Довга гра добра, якщо можеш чимдовше огинатися тут, аби

в неї грати, — сказав той самий чоловік іззаду, і Гевлок уловив з

його тону, що й інші добачають сенс у його словах. Принаймні

поки що.

* * *

Іверс Торрсен був геосенсорний аналітик із пречудовими

дипломами-ступенями, отриманими в університетах Місяця й

Ганімеда. За місяць він заробляв більше, ніж Гевлок за рік праці

в системі безпеки. А ще ж він був поясанин. Зростання в умовах

мікрогравітації не позначилося на ньому так дуже, як це бачив

Гевлок на інших людях. Торрсенова голова, можливо, була й

завелика трохи як для його тіла, а торс і ноги — трішечки чи не

задовгі й затонкі. Більше б йому вправ та стероїдів, то цей

чоловік, либонь, зійшов би й за землянина. Хоча яке це мало

значення? Всі на «Ізраелі» про всіх інших знали, хто є ху.

Відколи їх усіх занесло аж так далеко, відмінності ці вже не

важили. А як і важили, то небагато.

— На додачу до тих енергетичних сплесків, ми останнім часом

спостерегли двадцять підйомів високої температури, — доповів

він, показуючи на відповідну частину Нової Землі на

настільному дисплеї Гевлока. — І всі вони з’явилися протягом

останніх вісімдесяти годин, а ми поки що поняття не маємо, що

вони собою являють.

Гевлок почухав голову. Камери буцегарні були порожні, то

нікому було підслуховувати їх. Можна й вийти за рямця

чемності.

— А ви що, сподівалися, що я видам вам потрібну гіпотезу? Бо

й я був під враженням, що ми сюди припхались, аби натрапити

на жмут такого матеріальчику, що нікому не відомо, що воно

таке. Те, що ви угледіли щось навіть вам незрозуміле, начебто

збігається із тими моїми припущеннями, і десь воно й на такому

самому рівні.

Поясанин міцно стулив свої тонкі бліді губи.

— Це може виявитися важливим. А може бути й нічим. Мені

треба дослідити, що воно таке. Я займаюсь важливою роботою. І

не можу витрачати весь мій час на все, що мене відволікає.

— Добре, — погодився Гевлок.

— Уже третій день поспіль хтось забризкує сечу в мою шафку.

Вже тричі, розумієте? Замість вираховувати числові дані я

мушу робити все можливе, аби моє обладнання не тхнуло

сцяками.

Гевлок зітхнув і вимкнув дисплей. Нова Земля та її загадкові

гарячі цяти щезли.

— Послухайте. Я розумію, чому вам це не до вподоби. Мені б

таке, то й я