Дік Свааб - Ми — це наш мозок

наприкінці ночі готує нас до активності, яка почнеться за декілька годин, тому викликає підвищення рівня гормона стресу кортизолу. Ритм дня і ночі в нашому біологічному годиннику відображає обертання Землі. Цей годинник у голові також має річний ритм, що базується на обертанні Землі довкола Сонця. Річний ритм допомагав людям оцінити, коли треба сіяти, збирати врожай чи готуватися до зими. Схоже, що ми також засвоїли ритм Місяця, що доводить місячний цикл у жінок. То, можливо, в нашому біологічному годиннику також є тижневий ритм? І справді, тижневі ритми проявляються в концентрації речовин у крові та сечі. Навіть кров’яний тиск, кількість серцевих інфарктів, самогубств і народжень коливаються залежно від тижневого ритму. Та, можливо, такі тижневі коливання зумовлені нашою соціальною активністю, а не біологічним годинником із тижневим ритмом? На користь існування біологічно обумовленого тижневого ритму свідчать факти, отримані одним дослідником, який 15 (!) років вимірював рівень гормонів у своїй сечі. Коливання протягом трьох років проявлялися в ритмі приблизно одного тижня, але не паралельно з робочим тижнем. Такий «вільний» ритм вказує на наявність біологічного годинника з відповідним періодом, рівним приблизно одному тижню. У людей, які пробули сто днів у незмінних умовах в печері, також проявився ритм з приблизно тижневим періодом. Комашка, Folsomia candida, в умовах постійної темряви також зберігає тижневий ритм відкладання яєць. Обидва останні приклади свідчать проти соціальних умов як причини тижневих біологічних коливань. Проте найсильніший аргумент на користь біологічного тижневого ритму дали викопні знахідки предків людини, виявлені у Східній Африці. У черепі номер 1500 «хлопчика з Туркани» виявили два види мікроскопічно малих ліній на зубній емалі: один із періодичністю одного дня, а інший із періодичністю в приблизно один тиждень. Очевидно, у цих викопних людей зубна емаль утворювалася лінія за лінією шість днів підряд в одному темпі, а на сьомий день швидкість утворювання змінювалася. Схоже, що це правило стосується всіх приматів. Припустили, що причиною такої періодичності в один тиждень може бути коливання сонячного випромінювання; але це заперечили визнані астрономи. Набагато більш імовірно, що наш тижневий ритм пов’язаний з тим періодом еволюції, в якому організми наважилися вийти з моря на суходіл і шукати їжу на узбережжі. Тижневі зміни припливів-відпливів через взаємодію Місяця і Сонця для кожної істоти, яка шукала собі їжу на узбережжі, мали значні наслідки в тому, що стосується кількості та складу харчування. Але що б не послужило основою такого ритму, за 3,6—3,8 млн років до написання Біблії, за мільйони років до виникнення нашого суспільного тижня вже існував тиждень біологічний. Можливо, що цей біологічний ритм ліг в основу уявлення, що Бог створив світ за тиждень, а не за, наприклад, вісім чи дев’ять днів, не кажучи вже про 4,5 млрд років.

XXII. Висновки

Легко змінити течію річок і пересунути гори,

але неможливо змінити характер людини.

Китайське прислів’я

Ми народжуємося на світ із мозком, який став унікальним через комбінацію наших генетичних схильностей та програмування під час нашого розвитку в материнському лоні. У ньому вже закладені найістотніші особливості нашого характеру, наші таланти та обмеження. Це стосується не тільки IQ, того, «жайворонок» ми чи «сова», ступеня нашої духовності, невротичної, психотичної, агресивної, антисоціальної чи нон-конформної поведінки, але й ризику захворіти на хвороби мозку чи шизофренію, аутизм, депресію або якийсь вид залежності. Коли ми виростаємо, здатність нашого мозку змінюватися дуже обмежена, а наші властивості вже такі, як є. Структура нашого мозку, що склалася таким чином, визначає його функцію: ми — це наш мозок.

Наші генетичні схильності та численні фактори, які тривалий час впливають на розвиток нашого мозку, накладають на нас багато «внутрішніх обмежень». Тому в нас немає свободи змінювати свою гендерну ідентичність, сексуальну орієнтацію, рівень агресивності, характер, релігійну налаштованість чи рідну мову. І ця ідея не нова, її підтримує дуже солідне товариство однодумців. Адже ще Спіноза проілюстрував її в таких наочних прикладах (Етика ІІІ, теорема 2): «Так дитина вважає, що вона добровільно жадає молока; розлючений хлопчисько — що він прагне помсти; боягуз — що він хоче втекти. П’яний вважає, що говорить із власного рішення свого духа те, про що, протверезівши, волів би промовчати. Так божевільний, балакун, хлопчак та багато інших людей такого типу думають, що вони говорять вільним рішенням свого духа, тим часом як вони просто не в змозі стримати свій язик».

Такі властивості ніколи не змінюються. Цього ж висновку дійшов і Чарлз Дарвін (1809—1882) в автобіографії. Він пише, «що виховання та оточення мають лише незначний вплив на наш дух, а більшість із наших властивостей є природженими».

Проте таке уявлення становить разючу протилежність вірі в можливість формування, поширеній у шістдесяті та сімдесяті роки двадцятого століття. Тоді особливості поведінки статей пов’язували з пануванням у суспільстві чоловіків і захищали думку, що тяжке життя є для жінок причиною вдвічі вищого ризику захворіти на депресію. Вважали: якщо ці проблеми зумовлені соціальним оточенням, то все це можна змінити.

Проте віра в прогрес і та увага, яку приділяли соціальному середовищу, мали свої темні сторони. Якщо щось ішло не так, як треба, звинувачували виховання, у першу чергу матерів. Говорили, що панівна мати є причиною гомосексуальності свого сина, дитина емоційно відстороненої матері стає аутистом, а суперечливі послання викликають у дітей шизофренію, тому «їх слід рятувати з пазурів токсичної сім’ї». Нібито транссексуали мають психози, кримінальну поведінку спричиняє погане коло спілкування, надміру худі моделі викликають в інших дівчат епідемію анорексії, насильство і пережиті втрати спричиняють межові порушення особистості. Сьогодні жоден із цих поглядів не довів своє право на існування.

Вроджене чи успадковане

«Вроджене» — це зовсім не те саме, що й «успадковане». Тієї миті, коли змішуються гени наших батька і матері, назавжди закладається значна частина нашого характеру, IQ і ризику захворіти на хвороби мозку. Але після зачаття оточення в мат­ці також може суттєво впливати на розвиток нашого мозку. Лише у виняткових випадках ми можемо щось змінити в генетичній іпотеці, яка передається дитині. При синдромі Дауна та інших хромосомних дефектах можна йти шляхом пренатальної діагностики. Якщо при цьому виявлять хвороботворний ген, можна зробити аборт. У деяких випадках можна провести ектстракорпоральне запліднення і шляхом відбору підібрати ембріон, у якого цього захворювання немає, а тоді підсадити його в матку. Так роблять, наприклад, при дуже ранній, сімейно зумовленій формі хвороби Альцгеймера. У новонародженого за допомогою забору проби крові з п’ятки роб­лять скринінг на генетичні захворювання, лікування яких може запобігти пошкожденням мозку в період його розвитку. Цим же методом виявляють конгенітальну гіперплазію наднирників (CAH), генетичне порушення, через яке наднирники не можуть виробляти гормон стресу кортизол, а замість нього виділяють занадто багато тестостерону. Це може не тільки порушити сексуальну диференціацію мозку, але й викликати в дитини серйозне гостре захворювання. Цей же метод обстеження дозволяє виявити конгенітальний гіпотиреоз, вроджений дефіцит гормонів щитовидної залози, який перешкоджає розвитку мозку, а також фенілкетонурію (PKU), захворювання обміну речовин, при якому дієта може запобігти пошкодженню мозку. Лікувати мозкові захворювання через застосування молекулярних технологій поки що неможливо.

Хоча фактори оточення є вирішальними для розвитку мозку, але на противагу поширеній у шістдесяті та