Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

- Навіть частіше, ніж ти думаєш, - гладить мої щоки, грає з локонами. - Ти готова? Ходімо вниз?

- Так, - збираю всі сили в кулак, фіксую усмішку на обличчі, трохи натягнуто, але зараз можу лише так.

На мені по черзі виявилися речі з колекції Аліти, все ідеальне сіло, ніби я сама їх щойно вдягла. Повернулася до дзеркала, пригладила речі на собі. Містер Нотрил вибрав для мене зелений костюм із домашньої лінійки.

Ми спустилися по фігурних сходах і опинилися в напрочуд красивій вітальні. Вікна в підлогу, на них неймовірно красиві фіранки, меблі з червоного дерева, на стелі химерна ліпнина. І разом з тим довкола багато позолоти, нею декоровані всі деталі інтер'єру.

- Ми нещодавно робили оновлення інтер'єру. Тобі подобається? – містер Нотрил простежив за моїм поглядом.

- Розкішно, - перше слово, що спало на думку, додала б ще «чудернацько», але побоялася образити господарів, а на мені вже сфокусувалися очі чотирьох чоловіків і двох жінок, десь за ними ще двоє дітей і маленька дівчина з гострими вушками.

- Познайомся, Лаурі. Це мій старший брат - Калеан, його дружина - Еніра, їхній син - Каллі, другий за старшинством брат - Кірам, його хлопець - Дой, - ось у цей момент я ледь не закашлялася, але постаралася мило посміхнутися, - з Алітою ти вже знайома, а це її чоловік Дженард та їхня дочка – Джолі. Наш домовичок – Ельфі.

Мене привітали майже хором, чоловіки при цьому почали весело плескати мого викладача по плечу, посміхаються йому, щось примовляють, а мене захопила за собою Аліта, підвівши до Еніри та дітей. Я мовчу, просто посміхаюся, дивлюся почергово на привітних жінок, відчуваю себе зайвою в їхній компанії. Я думала, що з красою Аліти ніхто не зможе зрівнятися, але дивлячись на Еніру, розумію, що вона їй під стать. Неймовірно красива, але зі світлим волоссям та блакитними очима. Саме її я бачила на маленькому фото, коли містер Нотрил спілкувався у чаті.

- Містере Нотрил, - я звернулася до викладача, коли він підійшов ближче, в той же момент усі присутні голосно засміялися. Чоловікам особливо весело, їхні очі виблискують, жінки сміються м'якше, дивлячись на мене з добротою.

Моє обличчя залила фарба, я ніяково усміхнулася.

- Ну все, годі вже! Не лякайте мою дівчинку! - сказав містер Нотрил, і я на якийсь час забула, що він і є той викладач, чиєю ідеальністю я захоплювалася на кожній парі. Зараз переді мною звичайний молодий хлопець, над яким жартують у родинному колі. Він кидає веселі жарти, йому відповідають тим самим, і в його голосі вже немає тієї стриманості, до якої я звикла у стінах академії. Тут він – молодший брат, і ставлення до нього відповідне.

- Вибачте, я щось не те сказала? – питаю тихенько викладача, він мені посміхається, так жваво та ніжно, що моє тіло занурюється у теплоту.

- Ходімо, Лаурі, нехай вони тут самі веселяться, - бере мене за руку, я корюся, йду слідом. Хоча ні, ми не йдемо, переміщуємося нагору. - Я давно цього чекав, тому повів тебе одразу представляти сім'ї, але забув, що ми з тобою ще не перейшли на новий лад. Зватимеш мене на ім'я? - дивиться з веселим блиском в очах.

- На ім’я?

- Забула? - посадив мене на край ліжка, сам присів поруч навпочіпки, дивиться мені в обличчя.

- Ні. Пам'ятаю, - він чекає, що я назву його на ім'я, а я ніби готуюся перестрибнути через високу перешкоду, - Елім.

- Так, дівчинко моя. Тепер я для тебе – Елім, скрізь, окрім академії, добре? Там таки доведеться зберегти формальність, це навіть кумедно. А вдома на ім'я і на «ти».

- Ти, - повторила так, ніби тільки вчуся розмовляти.

- Так, моя солодка. Поцілуєш мене?

Дивлюся у вічі, потім на губи і знову в його глибокі карі.

Я не можу повірити, що все, що відбувається – правда, що це справді сталося зі мною. Не можу зібрати докупи всі події, вони ніби розпалися на частини, і зараз я намагаюся їх склеїти.

Потяглася до чоловічих губ, він у той же момент підвівся, підняв мене з ліжка, на кілька секунд я повисла на ньому. Моє тіло лягло впоперек ліжка, він навис наді мною, цілує в губи, однією рукою веде вгору по стегні, піднімається до грудей. Якоїсь миті з нас обох зник одяг, я відчула дотик голого чоловічого тіла. У стегно вперлася повстала чоловіча гідність, наполегливо треться об мене, проситься в гості.

- Містере Нотрил, - я злегка зіщулилася від чергового поцілунку в шию, - Еліме, - виправляюся, тому що на перше він не відреагував, - вам, тобто тобі, скоро на роботу, ми нічого не встигнемо.

- Так, дівчинко моя, я і не збирався позбавляти тебе цноти зараз, - проводить пальцями по моїй щоці. – За годину мені треба бути на заняттях. Але я хотів ще раз побачити тебе голою. Хочу переконатися, що ти правда зі мною тут. Ти не уявляєш, скільки я мріяв про те, щоб ти опинилася в цьому ліжку поряд зі мною. Ти ще не народилася, а я вже мріяв про тебе.

- А якщо я не виправдаю ваших очікувань, містере... Еліме? - це питання мене непокоїть.

- Лаурі, ти вже перевершила мої очікування, - зробив паузу між поцілунками, дивиться проникливо у вічі. - Я мріяв про свою призначену довгі роки. Шукав її у кожній жінці. Не міг припустити, що життя зробить мені такий подарунок, звівши мене з юною дівчиною. Мені дуже пощастило, це вартувало дуже тривалого очікування. І найбільше я хочу, щоб ти покохала мене, як я люблю тебе.