Нідейла Нельте - Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте

07.01.

Всерйоз роздумую, чи не вихопити прикріплений до ноги дес-шокер, але виродки всього лише розважаються, у них і в думках не було мене образити, тільки «розворушити» – сміються, видирають один у одного пульт і вважають, що вечір вдався.

Пультом заволодіває Олінка, натискає, звичайно ж. Не дивлюся на Антера, кидаюся за нею, щоб я ще раз ці гребані шпильки вдягнула!

– Так не чесно! – кричить хтось, відбирає. – Потрібно в загальну купу!

Поки йде боротьба за пульт, намагаюся не затулити вуха від криків Антера, ми вилітаємо в коло, де чекають інші, пульт летить в купу, натовп перемішує її під крики рабів, на кнопки яких випадково натиснули, купа скривається легким покривалом. Бачу пильний погляд Корнеля, вони з Келлою, двома господарськими мужами та ще кількома гостями сидять неподалік кружком в кріслах, мабуть, наші крики перервали розмову. Її білясті очі вивчають, як і раніше насторожують. Тепер я нічого не можу зробити, крім як підіграти.

Шукаю поглядом Антера, Селій з Халіром абияк доволокли і кинули на землю, лежить, важко дихає, тремтить.

– Антере, йди сюди, – кажу, замість того, щоб кинутися до нього. Під задоволений чоловічий регіт насилу піднімається, підходить вирівнюючи подих, волосся скуйовджене і трохи мокре, подає поводок. Беру зі столу серветку, даю йому промокнути кров – ледь стримуюсь, щоб не зробити це самій. Стає ззаду.

Олінка напівбожевільного дивиться на Антера – здається, синці і кров збуджують її. Психопатка.

Мені надають почесне право першого ходу, запускаю руку під покривало, глибше, боже, що ж мені робити... Хапаю якийсь пульт, вже дістаючи розумію, що це не Антера, через силу легенько натискаю на саму верхню кнопку.

Якась рабиня тихо скрикує, так закричи ж ти, дуринда! Мовчить, доводиться натиснути ще раз, до неї нарешті доходить, видає більш виразний зойк, виходить на середину. Селій, чи то як господар будинку, чи то з якихось інших причин тримає віртуальне віконце, підносить до рабині, вона лякається, хитає головою.

– Ти повинна натискати, поки вона не погодиться! – повідомляє мені Селій, рабиня благає не натискати, я усвідомлюю, що передати в обличчі те ж задоволення, яке відчувають всі ці золоті дітки, мені навряд чи вдасться. Ще раз легенько натискаю, посилено роблячи вигляд, що тисну, дівчина ридає, прямує до одного з хлопців, мабуть, господаря, починає зачитувати з екрану якісь лайливі гидоти, хтось кричить, що не вірить, руда підходить до мене, тикає в пульт:

– Ти що, не можеш нормально?!

Дівчина кричить, вигукує все, що написано, хлопець радісно дає їй запотиличник і обіцяє розібратися пізніше... Який хороший привід з'явився рабиню покарати.

Потім йде наступний, мене відволікає один з місцевих рабів – приносить медика. Усвідомлюю, що якщо зараз сама собі почну ноги лікувати, Корнель зі своїми бабами і Келла мене не просто не зрозуміють, а запідозрять, але як же я зможу побитого, до сих пір не прийшовшого до себе Антера виставити на коліна і змусити лікувати якусь нещасну подряпину! Він же і без того ледве стоїть... Його б в медкабіну... Тут місцевий раб раптом сам запитує:

– Допомогти вам?

– Допомогти, – погоджуюся, сідаючи в крісло, яке щастя, що і правда все понатирала. Поки він заліковує мої ноги і вдягає назад босоніжки, чую крик Антера, такий сильний, мій милий вже на землі, ну чому пульт дістався Халіру, ну що за несправедливість!

Селій підносить віконце, не забуває штовхнути під ребра, щоб раб піднявся, Антер, здригаючись, намагається встати, Олінка підскакує, нервово облизує губи, вихоплює пульт у Халіра, Антер знову на землі, Селій закликає всіх дотримуватися правил, здається, я вчепилася в крісло, потрібно розслабити пальці.

Селій стусанами змушує Антера встати на коліна, я втрачаю останні крихти терпіння, Селій тицяє йому екран, Антер зачитує набір гидот – готова присягнутися, що вони звучать в сторону Селія, Селій б'є його коліном в обличчя, Халір натискає пульт. Антер кричить, Селій піднімає його за волосся.

Та обізви ти мене вже, не помру!

Антер дивиться на мене, здається, з колишньою ненавистю. Складно в темряві зрозуміти, але вигукує необхідне. По-моєму, я знаю, що робити...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно