Ольга Кобилянська - Царівна, Ольга Кобилянська

що та пра­ця до­вер­шає її щас­тя. Так мається та річ, Пав­лин­ко, і ти по­вин­на тим тіши­ти­ся.

- Тішитися, Мілеч­ку? Тішся ти, ко­ли мо­жеш, я не мо­жу тіши­ти­ся. В світі не­ма прав­ди!

- Ет, Пав­лин­ко, ти мені чо­гось над­то огірче­на. Я би влас­не ска­зав, що в світі є ще прав­да!

- Є? Ха-ха-ха! І ти справді ска­зав би це вви­ду сум­ної долі твоїх доньок? Глянь на Ле­ну! Відда­ла­ся за прис­таріло­го ди­ва­ка і, стра­тив­ши з дітьми здо­ров'я, до­жи­ла то­го, що він ра­хує кусні хліба, котрі во­на бе­ре в рот. А Ка­тя, здо­ро­ва, доб­ре ви­хо­ва­на, гар­на, мов та квітка, працьови­та, мов му­раш­ка, діжда­ла­ся в своїм най­кращім віку, що о неї не пи­тає і один муж­чи­на. І це в те­бе «прав­да»? Чим зас­лу­жи­ла собі На­тал­ка на та­ке ша­ле­не щас­тя? Вип­ро­си­ла йо­го у бо­га хоч би од­ним зітхан­ням? Чи, мо­же, пос­лу­хом на твої і мої мо­ральні на­уки і упімнен­ня? Чи, мо­же, пра­цею? Та­кою пра­цею, яка прис­тоїть жінці, якою зай­ма­ла­ся я в своїх діво­чих літах у ро­дичів, а відтак, вий­шов­ши заміж, і в се­бе, що­би свой­ому до­мові на­да­ти зна­чен­ня і ха­рак­тер, а дітей щоб вип­ро­ва­ди­ти на чес­них і пра­вих лю­дей? Ска­жи! Ти, як мені здається, за­го­лом­ше­ний пре­ве­ли­ким щас­тям своєї сестріниці, за­був уже за­див­ля­ти­ся на речі тве­ре­зи­ми очи­ма! Та сла­ва бо­гу, що в ме­не не ос­лаб ум і що я, ста­нув­ши не­по­хит­но на раз виб­ранім ста­но­вищі, не пос­туп­лю­ся з йо­го ніко­ли на один крок, - сла­ва бо­гу!

Він не відповідав і лиш ви­пус­кав з люльки раз по раз густі клу­би ди­му. На її згад­ку про Ле­ну стис­нув йо­му жаль сер­це, мов кліща­ми. Це бу­ла прав­да; во­на не бу­ла щас­ли­ва в своїм под­ружжі, і в її те­перішнім житті при­хо­ди­ла рідко та­ка дни­на, що не бу­ла би спо­га­не­на кри­ком і свар­кою; а тим ча­сом На­тал­ка - о бо­же, як гар­но про­жи­ва­ла зі своїм чо­ловіком! І пе­ред йо­го ду­шу, пе­ре­пов­не­ну ще вра­жен­ня­ми з по­бу­ту у мо­ло­дят, явив­ся один об­раз, і він по­то­нув у йо­го всіма дум­ка­ми.

Одного дня пе­ред ве­чо­ром сидів він з На­тал­кою на ве­ранді, приб­раній квіта­ми, і роз­мов­ляв. Мар­ка не бу­ло до­ма. Виїхав був день пе­ред тим в якихсь спра­вах у дру­гу місцевість і мав вер­ну­ти аж третього дня.

Говорили між іншим про людську вда­чу, про ви­хо­ван­ня і про те, як скла­дається людська до­ля. Відтак во­на за­мовк­ла. По­ли­ну­ла ку­дись дум­ка­ми, її очі зоріли з біло­го її ли­ця, мов у зво­ру­шенні, і во­на ви­да­ла­ся йо­му в тор­жест­веннім наст­рої.

- Вуєчку, - обізва­ла­ся по якійсь хви­лині, - в ме­не нас­та­ло «по­луд­не». Во­но нас­та­не і для на­шо­го на­ро­ду, не прав­да ж? Я вірю в це, як вірю в си­лу волі, і я нес­ка­зан­но гор­да за тих, що сту­пи­ли на до­ро­гу, кот­ра ве­де до сього по­луд­ня, а уда­ри во­рогів чи не­долі зно­сять з усміхом на ус­тах. В їх ру­ках спо­чи­ває бу­дучність на­ро­ду, а їх са­мих жде безс­мертність. Це гар­на і гор­да на­го­ро­да.

А відтак нап­ру­жи­ла зір і ди­ви­ла­ся не­ру­хо­мо в од­ну час­ти­ну са­ду, звідки да­ва­ло­ся чу­ти від ча­су до ча­су зітхан­ня ар­фи еольської. Відти йшов хтось хут­ко до них, який­сь муж­чи­на. Вуй­ко не пізнав йо­го, але за­те бу­ли в неї ліпші очі.

- Марко! - клик­ну­ла во­на півго­ло­сом і ки­ну­ла­ся, як стріла, по схо­дах до йо­го - ні, не як стріла, але як ро­жа, ки­не­на кимсь йо­му на­зустріч. Обоє об­ня­ли­ся.

- Це я то­му так уст­роїв, щоб ти ра­ду­ва­ла­ся, - ска­зав він.

- Умієш лю­би­ти, - про­шеп­та­ла.

- Як го­диться му­жеві царівни, - відповів усміха­ючись і поцілу­вав на­хи­лені до йо­го ус­та.

Notes

1

- Іри­ту­ва­ти - сер­ди­ти, нервувати.

2

- Оног­ди - од­но­го ра­зу.

3

- Дан­сер - парт­нер у танці, тан­цю­рист.

4

- Па­рохія - цер­ков­ний при­ход, па­рафія.

5

- Ле­гуміни - ла­сощі (остан­ня обідня стра­ва).

6

- Завід - про­фесія, фах.

7

- Про­фе­сор - тут: учи­тель.

8

- «Пер­ша» - най­ви­ща оцінка в школі.

9

- По-хінськи - по-ки­тай­ськи.

10

- Зи­зий - ко­сий.

11

- Трійло - от­ру­та.

12

- І сам я не знаю, від чо­го

Нудьга об­гор­тає ме­не,

Для чо­го я зга­дую зав­ше

Повір'я ко­лишнє сум­не.

(Переклад з нім. М. Ста­висько­го)

13

- Стрій - одяг.

Поміж ни­ми всіма - я.

Лише на кілька хви­лин.

14

- Тем­но-пон­со­ва - тем­но-чер­во­на, пур­пу­ро­ва

15

- Гу­ля­ти - тан­цю­ва­ти

16

- Бан­да - ор­кестр.

17

- Ста­ра­ти­ся (о неї) - сва­та­тись.

18

- Цвікер - пенс­не.

19

- За оруд­ка­ми - в спра­вах.

20

- Го­род - тут; парк.

21

- Сту­дент (лат.).

22

- Рам'я, ра­ме­но - ру­ка.

23

- Гре­ка - грецька мо­ва.

24

- Ско­ро­че­не на­пи­сан­ня то є (тоб­то).

25

- Епігра­фа (італ.).

26

- Часто ме­лодії щирі

В серці моєму бри­нять,

Прагнучи в світі ши­рокім

Піснею гор­до лу­нать.

27

- Бру­со­ватість - незг­рабність, не­оте­саність.

28

- Про­тив­но - нав­па­ки.

29

- За­горілий- пал­кий, зав­зя­тий.

30

- Мильно - по­мил­ко­во.

31

- Квестія - пи­тан­ня.

32

- До­тич­ний - відповідний.

33

- Пос­ту­по­вець - пе­ре­до­ва, прог­ре­сив­на лю­ди­на.

34

- Тол­ку­ван­ня - пе­рек­лад.

35

- Но­та - оцінка

36

- Стра­хо­ви­щем, спо­га­дом, що вик­ли­кає гнів (лат.).

37

- Се­ре­до­ви­ще (лат.).

38

- «Го­ди­ни мо­лит­ви» (нім.).

39

- Ку­фер - скри­ня.

40

- Діста­ти тре­му - розх­ви­лю­ва­тись.

41

- При­рек­ти - по­обіця­ти.

42

- Імпер­ти­нент­ний - на­хаб­ний, зух­ва­лий.

43

- Фри­зу­ра - зачіска.

44

- Склад зло­чи­ну (лат. юри­дич­ний термін).

45

- Який скан­дал! (Нім.)

46

- Бор­ше - швид­ше.

47

-