Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

- Ну, не будемо уточнювати, хто тут у нас за стару шкапу, але ти правий. Хоча з іншого боку я так своїм розумом думаю, Сирота. Якщо ми маємо справу з якоюсь, умовно кажучи, організацією, котра прислала до Києва свого наглядового - роздивитися, навести порядок, покарати, кого слід, то не може кореєць вискакувати посеред нашої столиці, як гола курва з верболозу. Без людей, без зв’язків, без явок. Несерйозно це все.

- А я хіба заперечую? От тільки де шукати ці явки, цих людей, що на корейця виведуть? Наша агентура не знає, «конторські» вдавляться, а не поділяться… хоча, після того, що вам міністр розповів, у мене таке враження, що люди Федорчука ще в гіршій ситуації, ніж ми. Недаремно вони від того першого вбитого тікали, аж Піонерський парк шумів.

- То що робити, Сирота? Що молодь вважає?

- Молодь вважає, що треба чекати. Як казав класик, життя - вода. Рано чи пізно те, що нам треба, спливе.

- Ну, раз ти так вважаєш, то й я не заперечую. Відпочинь іще добу, нема чого Генерала балувати, а потім сідай у своїй «шпаківні», пий каву, підшивай старі справи, не тиняйся коридорами, а головне - не заїдайся з замполітом, коли він з госпіталю повернеться.

- А якщо він першим почне?

- Ну ти, Сирота, мов та дитина. Думаєш, у нашого Міністра на цього комісара паніки влади немає? Забув, хто за посадою член це-ка? Тож чекай і думай. Звісно, якщо ти мені про все розказав.

Звісно, не все я йому розказав. Про розмову з Додіком навіть не натякнув. Але ж і Старий теж не всім зі мною поділився. Таке життя.

Кілька днів проминули без пригод. Я закривав якісь дурні справи, писав відмови на порушення і навіть займався спихотехнікою. В коридор виходив тільки коли йшов до туалету, на спроби колег зав’язати розмову відмахувався з криком: влітку, влітку, влітку! У своєму кабінетику зачинявся зсередини на ключ і на стукіт у двері не реагував.

Потім заспокоївся і знахабнів. Ну і, відповідно, одержав одразу.

Тільки прийшов, тільки першу каву випив, ще навіть не закурив, а вже дзвонить Полкан:

- Капітан Сирота, негайно до мене!

Тиць-гриць! Невже наші «гестапівці», перепрошую, відділ внутрішніх розслідувань вже приперся по мою цапову душу? Аби не ускладнювати - побіг.

В кабінеті Полкан зображає з себе власне фото на дошці пошани, а одесную від нього… о, Господи!… Кирило Євгенович! Як завжди, бездоганний, як завжди у цивільному індпошиві, а щоки поголені - як комар сяде, посковзнеться.

Я, звісно, відтарабанив у точній відповідності зі статутом про своє прибуття. Стою, мовчу, дивлюсь. Полкан головою на Кирила Євгеновича показує і пояснює:

- У товаришів з Комітету є до вас кілька суттєвих запитань. І стережіться, Сирота, якщо ви не дасте на них вичерпні відповіді.

Кирило Євгенович погладив рукою якусь течку, що перед ним лежала, і ла-а-агідно так поцікавився:

- Олексію Михайловичу, це ви переслали у наш Залізничний райвідділ справу про факт особливо злісного хуліганства на заводі «Транссигнал»?

- Так, я.

- І на якій підставі?

- Дійшов висновку, що це по вашій лінії.

- Тобто, по лінії державної безпеки?

- Саме так!

Кирило Євгенович зітхнув так жалісно-жалісно, що навіть наш Полкан стривожився і кинувся воду йому до склянки з графина наливати. Але чекісти народ міцний. Навіть не пригубив, тільки подякував.

- То може, Олексію Михайловичу, ви нагадаєте нам суть інциденту?

- Під час чергового пожежного обходу невиробничих територій заводу в туалеті другого цеху в одній із кабінок на гвіздку було виявлено пачку вирваних сторінок тринадцятого тому зібрання творів Маркса-Енгельса. На предмет використання в якості туалетного паперу.

- І де ви тут вбачаєте загрозу безпеці держави?

- Ну, розумієте, вже сам факт неналежного використання творів основоположників наукового комунізму…

- Продовжуйте, продовжуйте, будь ласка.

- Бачите, я виходив з того, що в якості доказів були залучені лише чисті сторінки, а не, так би мовити, використані.

Краєм ока я побачив, що Полкан ось-ось вибухне. Але не від злості, а від сміху. Напевне у нього таки багата уява. Просто він це вдало приховує.

Дивлюсь - і Кирило Євгенович губи покусює:

- Все ж таки, Олексію Михайловичу, хотілося б чіткішого викладу вашого ходу думок. Якщо вирвані сторінки не використовувалися в неналежний, як ви кажете, спосіб, то може просто якийсь підсліпуватий не роздивився, що чіпляє на гвіздок, а решта робітників навпаки - роздивились і виявили високий рівень свідомості і поваги. То де ж тут склад злочину, та ще й державного? Сирота, ви що, знову над нами знущаєтеся?

- Аж ніяк! Раджу вашим людям провести слідчий експеримент.

- Що-о-о??? Ви що, пропонуєте в порядку слідчого експерименту підтертися? Оцими от…

- Ну навіщо такі крайнощі. Ви просто спробуйте зім’яти бодай одну сторіночку - і зрозумієте, що висока якість паперу не дозволяє здійснити таке нахабне