Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Очікування тягнулося болісно довго.

Максим міг би перевірити пошту, відповісти на повідомлення, але не міг змусити себе думати про щось інше.

Через двадцять хвилин двері кабінету відчинилися, і лікар жестом запросив його всередину.

Олеся сиділа за столом, тонкі пальці трохи нервово смикали край рукава.

— Пані Карпенко дала згоду, щоб ви були присутні під час обговорення результатів, — спокійно сказав лікар.

Максим сів поруч, його долоня ковзнула по її пальцях, стискаючи їх трохи міцніше.

— За аналізами, — продовжив лікар, — серйозних відхилень не виявлено. Однак причину непритомності встановлено.

Максим вичікувально дивився на нього.

Олеся затамувала подих.

— Ви вагітні.

У кабінеті повисла тиша.

Олеся завмерла.

Моргнула нетямущо, подивилася на лікаря, потім на Максима.

— Що? Як це?

— Аналізи показали наявність вагітності, але для визначення точного терміну потрібне ультразвукове дослідження, — лікар говорив рівно, спокійно. — В іншому ваш стан у нормі, але я настійно рекомендую більше відпочивати і знизити рівень стресу.

Максим продовжував дивитися на неї. У голові шуміло, а думки стали неповороткими.

Олеся перша прийшла до тями від шокуючої новини. Прикривши очі, зітхнула глибше, потім видихнула і раптом широко посміхнулася, завзято дивлячись на Максима.

— Схоже, що Снігуронька принесла ще один новорічний подаруночок...

Максим провів долонею по її щоці, куточки губ здригнулися в теплій усмішці. Чоловік провів долонею по її щоці, і на його губах промайнула тепла усмішка. У пам'яті спливла новорічна ніч, наповнена шаленою пристрастю. Але ж він тоді вперше усвідомлено не скористався захистом. Просто, тому що тієї ночі він привласнив її собі — без сумнівів, без вагань, як свою здобич привласнює дикий сапсан.

— Мені подобається подарунок.

Олеся подивилася на нього довгим поглядом, і в ньому читалося все: розгубленість, здивування і радість.

І в цей момент пан Сапсан зрозумів головне: він готовий зробити найважливіший крок у житті чоловіка — розлучитися зі своїм парубоцьким життям.

Максим трохи сильніше стиснув її пальці у своїх, нахилився ближче і прошепотів:

— Виходь за мене, Горобчику.

Олеся завмерла.

Її погляд зустрівся з його, і на якусь мить світ навколо перестав існувати. Тільки вони двоє.

Вона посміхнулася — спочатку несміливо, потім ширше, щиро, з теплом, яке обпалювало зсередини.

— Ти серйозно?

— Серйозніше не буває, — відповів він спокійно, але в голосі звучало стільки впевненості, що в неї не залишилося сумнівів.

Олеся трохи прикусила губу, але очі її світилися, а пальці все ще лежали в його долоні.

— Тоді в мене немає причин відмовлятися.

Максим усміхнувся, провівши великим пальцем по її зап'ястку.

— Ось і правильно.

Він нахилився ближче, запечатуючи цей момент теплим, ніжним поцілунком, у якому було все: обіцянка, впевненість, право бути поруч.