Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

Занепокоєння

Затишна зала будинку, була наповнена теплом старого каміну, що випромінював його, з усіх своїх сил. Дрова в каміні тихенько потріскували, відлякуючи своїми звуками холод. Вони чітко давали йому зрозуміти, що тут в цьому приміщенні є місце лише для одного із них, цей простір лише для тепла, яке вони так старанно разом із каміном намагалися створити для людей, що сиділи перед ним. 

Зала була освітлена величезною люстрою, що своєю присутністю додавала затишку. Проти її присутності здається виступав тільки камін, він був обурений тим, що брязкання його теплого вогню було трохи слабшим за її світіння, але його перевагою було тепло. Проте і люстра зі своїм яскравим світлом і камін зі своїм теплом створювали потрібну атмосферу і умови для справи, якою в цей час займалися Емілі з Харпер. Вони активно займалися вишивкою, що ще залишалося робити двом жінкам після плідного дня з приходом холодного весняного вечора, ніщо інше, як напружувати очі маленьким хобі. 

Харпер навчала Емілі вишивці, а та радо навчалася у неї, адже їй теж сподобалося це заняття. Вона знайшла те чого шукала, адже з кожним вишитим хрестиком вона посміхалася в середині себе, вона заспокоювалася з кожним візерунком на полотні. Заспокоювалася бо переживала за свого Матіаса. 

- Ось так, правильно, а тепер ще один хрестик, ось тут! - звучали слова настанови і захоплення від Харпер.

- Ось так? - перепитала Емілі.

- Саме так, неймовірно, ти так швидко вчишся! 

- Це просто ви добре навчаєте! - Емілі, як завжди була скромною.

- Облиш, я тут ні до чого, ти справді молодчинка я вперше бачу, щоб так швидко навчились вишивці, щоб так вміло з перших спроб добирали хрестики з таким бажанням! - пояснила Харпер.

- Можливо тому, що я завжди хотіла це спробувати, але все ніяк не наважувалась, та й часу не було на це. Завжди свої клопоти, а воно знаєте як! - посміхнулася Емілі.

- Знаю сонечко! - вона кивнула своєю головою.

- Нарешті, настав такий час, що можу!

На столі був чай і печиво, біля столу стояли ящечки з муліне і іншими матеріали для вишивки. В найбільшому із них лежали вишивки з різноманітними візерунками, рушнички і серветки з різноманітним прєднанням кольорів.

- Яка краса! - вражено прововила Емілі, зупинившись на мить.

- Дякую, але нічого незвичного, я просто люблю цю справу! 

- Де ви цього навчились? - Емілі обережно взяла до рук вишивку, щоб милуватися її майстерним виконанням.

- Моя мама навчила мене цьому, а її навчила моя бабуся, і так з покоління в покоління! - відоповіла Харпер.

- Невимовна краса, якби я хотіла навчитися робити таку саму красу, яку робите ви! - зізналася Емілі.

- Цього я і хочу. Ти маєш успадкувати цю вишукану традицію і вміння, я навчу тебе всього, щоб ти змогла робити і вишивати ще більшу красу за мене! - усміхнулася Харпер.

- Знаєте Харпер, колись я хотіла цим займатися, хотіла спробувати, але життя диктувало свої турботи і мені так і не вдалось, а моя мама не вміла цього, щоб навчити мене, на жаль, тому я не знаю!

- Хіба є щось неможливе для людини? Ніколи не запізно втілити свою мрію в житті, ніколи не пізно зробити те, що ти хочеш зробити, що подобається твоєму серцю. У тебе є чудова нагода попри те, щоб послужити для інших з любов´ю, також і зайнятися з любов'ю тим, що принесе тобі маленьке задоводення, а можливо скрутний час і гроші! 

- Із радістю місіс Харпер, лише з радістю, але зізнаюсь вам, що боюся таких часів! - сксзала Емілі.

- Усі їх бояться і це нормально, головне долати їх з Богом бо лише так можна справитися іх ними!

- Я завжди була сильною, завжди підтримувала Матіаса, і підтримуватиму його завжди, я люблю його, проте я боюся, коли він йде, я боюся весь час за нього і зараз коли він там, і я не знаю що там, бо він всього не розкаже він береже мене від всього!

- В тобі я впізнаю себе, таку ще молоду і таку ж щиру. Ти дуже сильно нагадуєш мене, ти справжня помічниця для свого чоловіка, ти ховаєш в собі все коли бачиш, що важко обом, що він намагажться з цим щось зробити. Мій чоловік був таким самим і Білі в мене такий, і ці самі риси характеру я бачу і в Матіаса. Я хочу тобі дати пораду!

- Я буду їй щиро вдячна, кожному вашому слову! - Емілі була у всій свої увазі.

- Молися за свого чоловіка, і довіряй Богу більше ніж своїй інтуїції, усе буде лише так як буде, ти просто молися! - заспокоїла її Харпер.

- Навіть зараз?

- Навіть зараз, коли накривають переживання, особливо тоді! 

- То може ви допоможете мені?

- Давай! - вона взяла її за руки.

Харпер допомогла Емілі помолитися і сама молилася з нею, довіривши житья своїх коханих чоловіків в руки Бога.

-  А якщо щось, має статися погане, Бог може втрутитися? 

- Може, і втручається, але нам всього не зрозуміти! - відповіла вона.

- Ви думали про те чого так сталося, якщо Бог втручається і змінює все на краще, чому тоді стається те, що було з вами зі мною в дитинстві з багатьма іншими людьми, чому війна була яка принесла стільки зла? - Емілі наважилася запитати про речі які давно турбували її, але вона так і ні з ким про це не говорила.