Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

***

Тим часом Ягинішна повернулася додому і стомлено присіла на лаву. У чарівному світі добре - сідаєш у ступу і летиш куди треба. А у простих смертних вічно якісь обмеження: як не пішки тупотіти, так в авто трястись.

- Ну, що там у Степановича? – випитував Баюн, обтираючись об ноги господині.

- А нічого, - розвела зморшкуватими руками старенька. - Скаржиться, що цього року Диво-яблуню жар-птиці обнесли. Адже твоя це була турбота – яблука молодильні від тих ненажер берегти.

- Так я й беріг, - невдоволено пирхнув кіт. – Чи винен, що цього року зграя більша? Мені, між іншим, також тоді дісталося. Весь хвіст прокляті птахи повисмикували. Ледве лапи забрав.

-А щоб твій хвіст не чіпали, не скуби їм пір'я! – пригрозила Ягинішна.

- Так я не для себе старався, - кіт винувато притиснув вуха, - а для чугайстра.

- Для чугайстра він старався, - передражнила старенька. - Скільки разів йому говорити, що перо з чаклунством упоратися не допоможе. Лише сама Доля поверне Озару до життя. Та й то, швидше за все, не в русалку вона обернеться, а душу очистить і в Ирій відлетить.

- Ну не можна ж так, - пирхнув кіт. – У них кохання!

- Бач, романтик знайшовся! – сплеснула руками старенька. – А нічого було до болотної відьми бігати!

Баюн ще намагався привести якісь аргументи на захист нещасних закоханих, але господиня лише відмахнулася і, зібравши деякі речі, поспішила до Чаробору. Там вона мала заповітне місце, де в разі біди можна було сили чарівної набратися. Хоч Ягинішна виду і не подавала, а майже вичерпалося джерело те. І якщо Чорнобога за цим разом не здолати, то повисне над Чаробором темрява Навйого царства, а Хранительці тоді зовсім не жити на білому світі.

Не встигли за Ягинішною зачинитися двері, як у хату увірвалася збуджена Ярослава. Розмахуючи зім'ятим листком, дівчина посміхалася на всі зуби і намагалася щось розповісти.

- Та віддихайся ж ти! – вигукнув Баюн. – Чого так велосипедом гнала? Знову лихо однооке ув'язалось, чи що?

- Ні, - відмахнулася дівчина і плутано розповіла про події на березі.

- Зовсім дівки здуріли, - очі кота мимоволі округлилися. - Творять, що здумається. А це ж не іграшки, так можна і біди наробити. Чого доброго, схоплять його божевільного в лісі ауки і залишать Болотникові служити. Йому ж зараз заморочити голову, раз плюнути!

- То ти допоможеш мені зілля відворотне зробити? – заметушилася Ярослава.

- Звичайно, - кивнув Баюн і на все котяче горло заволав: - Якубе, тягни котел, чаклувати будемо!

***

Прокинулася Василина пізно. Тіло сильно ломило, а в очах все зрадницьки розпливалося. Дівчина порилася в тумбочці, доки не знайшла свої старі окуляри. Начепивши їх на ніс, вона подивилася в дзеркало і мало не заверещала від жаху - дівчина виглядала майже, як раніше: недоглянуте волосся, синці під очима, що не приховували навіть потворні товсті окуляри і ластовиння. Його, напевно, Василина ненавиділа найбільше. Причину нелюбові важко було назвати, тим більше, що вони навіть трохи пожвавлювали бліду шкіру підлітка. Але в школі Васю постійно дражнили конопатою або рябою, тому зникненню плям з обличчя  дівчина свого часу раділа найбільше.

І ось зараз вона розглядала в дзеркалі свій найстрашніший кошмар - знову стала собою. Постукавши у двері, зайшов дідусь і, помітивши сльози на обличчі внучки, почав розпитування. Але його перервала Олеся, що з цікавості зазирнула до кімнати:

- Ти захворіла чи що? Дідусю, їй тоді треба вдома лишитися. Нема чого на свято застудженою ходити!

Не встигла Василина й слова сказати, як Олеся, хитро посміхаючись, зникла в коридорі, а дідусь погодився зі старшою онучкою:

- Правду каже. Здоров'я важливіше.

- Нічого я не захворіла, - тупнула ногою Василина. - Я просто не виспалася. І на свято я піду!

Лише знизавши плечима, чоловік пішов у своїх справах, а Василина спробувала зрозуміти, чому її залишило диво? Вчора вона познайомилася із бабусею Руслана. Старенька багато чого їй пояснила і попросила допомоги. Тому пізно ввечері вони провели ритуал. На думку Василини нічого особливого – вона випила гіркий відвар, бабуся прочитала погано рифмоване заклинання і… А ось що було потім? Василина уривками пам'ятала, що вони ходили на Відьмині купини. Там зібралися всі нав’ї і вони разом чаклували, змінюючи їхній вигляд. Але раніше було ще щось. Не бажаючи витрачати час на порожні спогади, Василина абияк зібралася і побігла до Варвари. Невже та стара забрала так багато її сили?

На жаль, відьми вдома не виявилося, але, виходячи з хвіртки, дівчина зіткнулася з Ярославою. Та, як завжди, світилася дружелюбністю та посміхалася. Більше того, навіть спробувала завести ввічливу бесіду:

- Привіт, давно не бачилися.