Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Розділ 20

Протиснувшись у зарості очерету, Ярослава забрела у воду і тихенько покликала русалок. Зовсім поруч із води обережно виринула голова Аїри:

- Ти чого прийшла, коли тут лазять всі, кому не лінь? - запитала лукава з докором.

- Я вам амулети принесла, - відповіла Ярослава і показала невеликий мішечок із різнокольоровими камінчиками на шнурках.

Миттю з води з'явилося ще три голови. Осоку та Лілію дівчина впізнала відразу. А ось третя здалася Ярославі абсолютно несхожою на русалку. Смаглява шкіра і коротке темне волосся робили її більше подібною на просту смертну.

Побачивши зацікавлений погляд гості, Руслана відповіла:

- Новенька наша. Забавою кличемо. А для неї ти амулет принесла?

Ярослава кивнула, а потім уточнила:

– А навіщо вони вам? Ви ж казали, що після Свята Багаття з води не виходите. Та й для чого вам вигляд змінювати? Ви ж і так вилиті люди.

- А ми й не змінюватимемо вигляду, - весело відповіла Лілія. – Нам амулети іншу силу дадуть.

- Так, - кивнула Осока. – Ми з їхньою допомогою зможемо вийти на берег і до світанку водити хороводи.

- Без амулетів ми лише біля води могли б сидіти, - пояснила Аїра. - А з амулетами зможемо вільно гуляти по всьому піщаному березі. І якщо щось трапиться біля річки, то допоможемо.

Десь поруч почулися голоси і русалки вже збиралися втекти під воду, як Ярослава запитала:

– А ви Варвару давно знаєте?

- З дитинства, - відповіла Осока. - А що?

- Чи могла б вона начарувати щось погане на брата свого? – обережно поцікавилась дівчина.

Русалки неоднозначно знизали плечима. Ніхто з них не був так близько знайомий із місцевою відьмою. Та й важко щось сказати про людину, що прагне потрапити до числа помічниць Чорнобога. Власне, ці думки і озвучили русалки.

- А ти про Матвія турбуєшся, так? - Уточнила Лілія.

Ярослава коротко переповіла про те, що сталося, і додала пару своїх спостережень:

- З Олесею вони таке як зустрічаються. А от Васі Матвій подобався ще з дитинства, як я зрозуміла. Та й Варвара почала довкола Васі крутитися, щось згадуючи про нього.

- Слухай – сплеснула руками Осока. – А ми все гадали, чого ця Васька з відьмою по березі тягається.

- Хіба тільки з нею? З Матвієм теж милувалися, - фиркнула Аїра. – Я ще подумала, що від кого, а від нього не очікувала такого. Завжди здавався порядним, а тут дівками крутить на право та на ліво.

- Так, - кивнула Лілія, - і ще Васька з хлопчиськом якимось незнайомим вічно до лісу бігала. Наче змовники виглядали.

- Про кого ви кажете я не знаю, але симптоми дуже схожі на приворотне зілля, - раптом подала голос Забава.

Інші учасники разом повернули голови і подивилися на новеньку. Та зніяковіло відвела погляд, але на вимогу Аїри продовжила:

- Така поведінка хлопця є результатом неякісного зілля або перевищення дозування. Звичайно, він міг би зустрічатися з декількома дівчатами. Але млявість і задурманений стан Матвія… Точно зілля.

- Ні, - хитнула головою Осока, - у нас по всій окрузі про зілля Варвари чутки ходять, мовляв, одні з найкращих варить. Не могла вона бурду якусь зварганити. Тим паче для брата.

- А що, раптом… - Ярослава мало не підскочила в очеретах, - що, як і Олеся, і Василина напоїли Матвія зіллям? Адже він обох кличе. З Олесею вони зустрічатися миттю почали. Я тоді навіть здивувалася, що так швидко, - але дівчина схаменулась і ввічливо додала: - Хоч це і не моя справа, звичайно. А Васька потім з Варварою потоваришувала і теж скористалася її послугами, так би мовити.

Русалки замислилися і схвально закивали. Залишалося лише придумати, як позбавити хлопця від мани.

- Та чого думати? – хмикнула Лілія. - Ягинішна вмить з цим впорається.

– Не до цього їй зараз, – сумно зітхнула Ярослава. - Вся в турботах і тривогах: Хорса зустріти треба, свято провести теж треба, всі обряди виконати правильно, Чорнобога вигнати, простим приїжджим допомогти. Адже вони приїжджають не тільки біля вогнища покружляти. Багато хто з хворобами або особистими проблемами.

- Так сама відворотне приготуй, - знову заговорила Забава. – Для цього лише все за списком кидай і точно виконуй вказівки по охолодженню.

- Так-так, - старанно закивала Лілія. - А потім його напоїш цим зіллям і в Тропку зануриш. Тут води чарівні, у твоїй справі допоможуть.

Ярослава замислилася. А чому б і не спробувати? Вона ж уже не раз боролася з нав’їми та й зілля під керівництвом Баюна варила. Цілком навіть вдало. Згідно кивнувши, дівчина дістала з рюкзака зошит і, записавши рецепт, поспішила додому.

 

Дорогою до хати Ягинішни Ярославі весь час траплялися натовпи народу і низки автомобілів. Здавалося, що Роздоріжжя перетворилося з селища на справжнє місто. Все рясніло стрічками, дзвеніло вибухами сміху і пахло першими лотками з випічкою. Така атмосфера дівчині дуже подобалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍