Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

Розділ 40. Таємне і явне

Ріггард Драгонійський

Мені вистачило всього пари секунд, щоб оцінити ситуацію. Так дивляться на суперницю. А якщо врахувати те, що я абсолютно зараз не підходив на роль "жертви", тоді напрошувався лише один висновок...

- Люба... - Праворуч від мене зі сріблястого порталу буквально вивалився лорд Ольгаф і одразу ж зайняв місце між своєю дружиною й однією з мешканок Пантеону. - Кармеліє, все нормально? - Здавалося, чоловік навіть не помічав насуплену напівбогиню, яка всім своїм виглядом показувала наскільки вона незадоволена.

- Яка неймовірно цікава картина, - жінка фиркнула, обходячи по дузі сімейну пару, опиняючись знову на лінії прямого контакту зі своєю суперницею.

І тут до мене дійшло, ким ця дама була кожному з присутніх.

- Зі мною все гаразд, - ліра Істрійська швидко опанувала себе і мило посміхнулася своєму чоловікові, міцно стиснувши його долоню. - Ваша Величносте, дякую вам за компанію, - легкий кивок головою, а мені ставало дедалі важче стримувати сміх, що проривався назовні.

Чим більше батьки моєї нареченої не звертали уваги на Аміранду, тим сильніше вона злилася, адже напівбогиня явно не звикла до такої зневаги. Верховна зовсім не очікувала, що її будуть настільки відверто ігнорувати, і тому поспішила внести ясність у те, хто тут головний:

- Я б не радила вам ТАК поводитися. Ви все ще гості в МОЄМУ палаці, - побачивши все більший інтерес в очах співрозмовників, володарка продовжила. - Утім, я не можу бути настільки злопам'ятною, і маю показати вас свою сердечність. Як там поживають ваші доньки? У них усе добре? - Я помітив, як сіпнувся Ольгаф, але його дружина виявилася більш стриманою:

- Ваше Сяйство, дякуємо за вашу гостинність і увагу до нашої сім'ї. У НАШИХ дівчаток усе чудово. Ліара влаштувалася в дитячу образотворчу гімназію, де викладає живопис. Астелія робить свої перші кроки на сцені столичного театру, і вже має своїх щирих шанувальників. Ну а Алісандра закінчує навчання в Академії управління Дикими Драконами і є однією з найкращих студенток на своєму факультеті, - Кармелії приносило задоволення хвалитися здобутками своїх спадкоємиць, тоді як Аміра вочевидь виглядала розсердженою.

- Дуже рада успіхам ВАШИХ дочок... Хоча здивована, що ви дозволяєте своїй молодшій займатися такою небезпечною справою. Звісно, за нерідних дітей переживаєш менше, але все ж... - а ось і підтвердження того, про що я від самого початку нашої зустрічі здогадувався.

- На що ТИ натякаєш? - Першим не витримав усе ж таки Шостий Лорд.

- Ні на що... я всього лише кажу вам правду. Якби Аліса була її кровною донькою, Кармелія б не дозволила їй ризикувати власною безпекою, - підло, бридко... хоча, чого я очікував від тієї, що кинула власну дитину? Але чому Істрійські не дорікнуть напівбогині в цьому? Чому мовчать?

- Це не правда... - мати моєї дівчинки струснула головою, опускаючи при цьому очі.

- Саме тому ти відпустила того дикого, який ледь не напав на твою доньку? - Я здивовано витріщився на жінку, бачачи, як вона стиснулася, намагаючись закритися від слів, що ранили її.

- Це не правда... - повторювала, немов мантру, але Аміранда вже зайняла лідируючу позицію і була готова добити свою супротивницю. Особливо, якщо врахувати те, що лорд Ольгаф мовчав, ошелешено дивлячись на свою дружину.

- Може не правда й те, що ти злишся на Алісу лише за те, що вона МОЯ дочка? - Випалила на одному диханні і всі завмерли, втупившись кудись убік. А щойно я обернувся, як одразу ж зрозумів причину загального мовчання.

Сандра... Вона стояла за спиною Верховної, і шоковано дивилася на неї, перетравлюючи почуте.

- Маленька моя... - Леді Кара зробила крок уперед, але моя наречена похитала головою, зупиняючи свою матір.

- Як мило, що ви про це згадали тільки зараз... - я здригнувся від холоду в голосі моєї малечі, тішачись, що її гнів спрямований не на мене. - Дуже зручно, адже так, МАМО? - Посміхнулася, впевнено дивлячись на ошелешену напівбогиню.

Моя дівчинка.

- Ти маєш бути зараз зайнята, - промовила та обережно, на що Алісандра відверто розсміялася.

- Чи не моїм істинним, на якого ви зробили ставку? Як необачно... Я вважала, що небожителі розумні люди і двічі на одні й ті самі граблі не наступають... - я в нерозумінні витріщився на Істрійську, вочевидь, упускаючи якусь важливу деталь у її монолозі.

- Що ти маєш на увазі? - Аміранда озиралася на гостей, що оточили нас, безумовно вишукуючи когось у натовпі. - Амаріус, Клівтен, що відбувається? Чому вона тут? - Союзники Верховної ошелешено дивилися то на свою подільницю, то на спокійну Сандру, вирішуючи, як їм правильно вчинити в ситуації, що склалася.

А я раптом почав усвідомлювати причину такої поведінки напівбогині. Крухт! І чому я відразу не здогадався, хто ховається під личиною хтивої мешканки Пантеону? Іріала. Це з самого початку була вона. А я тільки зараз зрозумів те, що вдалося розпізнати моїй нареченій.

Її власна мати і була тією, хто погубила перше втілення Малії. Та, хто дала Сандрі життя, тепер усіма фібрами душі бажала його забрати.

Алісандра

Вирвавшись із дивного полону закоханості, яка все ж таки тиснула на мене, нехай і не так сильно, як на мого істинного, я поспішила покинути пустий коридор. Похитуючись, немов у п'яному маренні, кинулася до сходів, і які привели мене в наповнений гостями хол.

Посміхнувшись та привытавшись з кількома знайомими мені лірами, я поспішила якнайшвидше покинути дивний палац, намагаючись опинитися в уже знайомому мені саду, наповненому розмовами і дивовижною музикою. Пробравшись крізь натовп розрядженої знаті, яка прибула з усіх дистриктів нашого світу, я попрямувала до дивного майже порожнього зеленого острівця, звідки виразно звучав голос мого батька:

- На що ТИ натякаєш? - Шостий Лорд був розлючений, і я здивовано витріщилася на ту, до якої був звернений гнів Ольгафа Істрійського.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍