Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

Я – молодша дочка Шостого Лорда, найбільша його гордість та найсильніший сором. А ще я найкраща студента Академії управління Дикими Драконами і віднедавна тимчасова наречена глави дистрикту. Питаєте, як мені це вдалося? Сама в шоці. Все почалося з невеличкої брехні, яка перетворилася на справжню авантюру. Бажаєте дізнатися як це було? Тоді сідайте ближче, я вам обов'язково все розповім.

Пролог

- Та де ж ці кляті курсові? Не з собою ж він їх носить? - Я продовжувала копатися в чужих речах, зовсім не хвилюючись про те, що господар апартаментів невдовзі повернеться.

Вже хто-хто, а Джулс і Барні зможуть його на достатній час затримати, тоді як я маю знайти те, що в жодному разі не повинно потрапити до рук правителя.

Ні, і треба ж було мене сховати документ у курсовій!

Поки я відволіклася на дурні роздуми, ледве не пропустила тонкий листок, складений удвічі.

– Ось він! – радісно видихнула, почувши дивний скрип.

- Сандро, нам час звідси забиратися, хлопцям не вдалося надовго його відволікти, і скоро... - Голос моєї подруги перервав гучний грюкіт дверима.

- Що ви тут робите, ліро? - Чоловік насувався на мене, похмуро зсунувши брови.

- Я... я... - Ну не скажу ж, що крала власний вирок? До того ж, ... - Я прийшла до вас, - вимовила з придиханням (принаймні мені так здавалося) і почала обмацувати очима Ріггарда Драгонійського, який ошелешено витріщився на мене, ледь не втративши дар мови від такої моєї поведінки.

О велика богиня, і про що я тільки думала? Дивне вийшло прикриття.

- Леді Алісандра, що ви собі дозволяєте? - Здається, я переграла, і мої спроби вчепитися в лікоть "предмету обожнювання" - це був перебір, та ще й так не вчасно гикнувша Мірайя. – Що!? Ви це спочатку продумали? Заявилися до мене в апартаменти, почали чіплятися, та ще й змусили свою подругу стежити за нами, щоб вона проявила себе в необхідний момент!? – та як йому таке на думку тільки могло спасти!?

Я взагалі-то пристойна ліра! Ну, подумаєш, таємно пробралася до оселі вільного чоловіка, але ж це не привід… Так, стоп! Ще трохи, і я почну виправдовуватися, а там і до мого секрету може дійти, і тоді…

- Ні, як ви могли про мене так подумати? - Цього разу обурення було натуральним, і голова дистрикту шумно видихнув, пропонуючи мені продовжити. – Я хотіла залишити вам листа з  освідченням, тому залізла через вікно, а Міра… вона мені просто допомагала, – неймовірно, просто чудово…

– І де він? - Я далеко не відразу зрозуміла, про що мова, тому запитливо витріщилася на свого співрозмовника. – Де лист? – Ах, ось він про що…

Чоловік обережно зазирнув мені за спину, помітивши у моїх руках аркуш паперу.

Ні! Ні! Ні! Тільки не це…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍