Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

- Емілія! - ззаду лунає голос батька, і я із зусиллям відстороняюся.

Бачу, як емоції Андреса змінюються з однієї на іншу. Смуток, розгубленість, любов... Така палітра, що розрізнити майже неможливо. Напевно, те ж саме коїться і зі мною. Втрачати його на невизначений період, коли тільки знайшла - це неймовірно складно...

- Усе буде добре! - шепоче він губами, але я чую. Крізь сльози посміхаюся і киваю... - Дякую! - схиляється ближче до вуха, і все, що я можу зробити - це притиснутися до нього з усією силою, а потім відірватися і зробити крок назад, дивлячись йому в очі.

- Я кохаю тебе, - одними губами, але він відповідає...

- Mi espinita, te amo!

Переводжу погляд йому за спину. Біля машини стоять Пабло і Мігель. Махаю їм, сумно посміхаючись. Вони зробили це. Змогли затримати його. Не знаю, як, потім усе випитаю, а зараз тільки нескінченна вдячність таїться в моєму погляді, спрямованому на цих двох. Мігель махає у відповідь, а Пабло прикладає два пальці до чола, ніби віддає честь.

Розвертаюся і біжу до вертольота. Забираюся, двері зачиняються, надягаю навушники і не можу стримати сліз. Ми починаємо підніматися, і я прикладаю руку до скла. Усередині розриває від туги. Це тільки початок... Можна тільки уявити, що буде зі мною завтра, коли я опинюся на іншому континенті, за мільйон кілометрів від нього... Схлипую, дивлячись, як він проводжає поглядом гелікоптер, доклавши руку до чола й жмурячись від сонця. Головне, що тепер у Αндреса почнеться зовсім нове життя. Не легше у фінансовому плані, але воно буде вільним. Не залежним від якогось наркобарона, який диктує свої правила.

Як я потім дізналася, я жорстоко помилилася, наївно вважаючи, що все, що ми провернули, може пройти ідеально. Федеріко Алонсо не виявилося на складі в момент, коли поліція туди прибула. Але коли я відлітала, я про це й гадки не мала...

Острів, що віддалявся, ставав дедалі меншим і меншим, і можна тільки уявити, скільки попереду у його мешканців роботи з його відновлення. Скільки часу, грошей і сил піде в кожного, щоб знову зажити щасливо, але щось мені підказувало, що з таким непохитним духом і оптимізмом у них усе вийде! Вони вміють цінувати те, що мають зараз. Радіти миті й у потрібний момент запропонувати руку допомоги. Я знала, що все буде добре, бо в них є доброта, щедрість і щирість. Α хіба не це головне в людях?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно