Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

буря. Щось несподіване для всіх. Раптом Корсо згадав: художника-бунтівника доби Відродження, віртуоза світлотіні Караваджо теж звинувачували у вбивстві. Подейкували, що митець застосовував у полотнах сперму й кров, аби оживити зображення. Звичайно, це лише легенда, але Собєскі полюбляв підносити себе до рівня легенд…

Ружмон знову взявся звітувати про результати аналізів і стверджував, що на кожному вилученому полотні знайшли сліди гемоглобіну. Доповідь він читав марудно, неквапно, без будь-яких емоцій.

— Отож, — проказав він насамкінець, — ми впевнені, що обвинувачуваний додавав людську кров до фарб, за допомогою яких писав картини.

Собєскі, що сидів у заскленій клітці, схопився на ноги.

— Брехня! — вигукнув він. — Постановка!

Його розгублене лице наче роздерли, асиметрично й потворно, так само жахливо, як обличчя Софі Серейс і Елен Десмора.

— Крім того, на кожному полотні є кров щораз іншої людини, — незворушно провадив далі Ружмон.

Клаудія Мюллер зірвалася на ноги.

— Якщо так, — вигукнула вона, — ми вимагаємо відтермінувати розгляд справи. Нас не повідомили про нові дані, треба провести зустрічний аналіз і…

— Вимогу відхилено, — суворо відказав голова. — Спочатку генеральний адвокат повинен завершити промову. На нашу думку, у його доповіді є чимало цікавої інформації.

Прихильне ставлення надало Ружмону хоробрості: він зняв окуляри й став у центрі зали, обличчям до суддів і присяжних. Краєм ока він поцілив у Філіппа Собєскі та Клаудію Мюллер.

— Чотири місяці тому в цій самій залі професор Жан-П’єр Одісьє, психіатр-консультант слідчого ізолятора Флері-Мерожис, ретельно нам описав особливості патології Філіппа Собєскі. Коли обвинувачуваний сидів у тюрмі, він був надмірно чутливим до живопису. Йому здавалося, що кольори миготять, персонажі картин оживають, сюжети розвиваються, а контрасти посилюються. Професор сказав, що Філіпп Собєскі взявся сам писати картини й лише так міг заспокоїтися. І сьогодні можна припустити, що підробки Ґойї були теж своєрідною терапією…

— Ближче до суті справи, пане Прокуроре, ближче до суті…

Ружмон ступив ще кілька кроків, а тоді продовжив:

— Службовці судової поліції прийшли до висновку, що Собєскі, мабуть, заспокоювало те, що містилося в кожній із картин.

— Поясніть.

— Підпис кров’ю.

— Власний підпис?

Ще кілька кроків уперед. Генеральний адвокат намагався справити враження.

— Закипіла кров схожа кольором на охру або коричневу фарбу, але відрізняється від них хімічним складом. Тобто гемоглобін візуально розчиняється на темно-червоному тлі, але має інакше хімічне походження…

— Ну то й що?

Прокурор подав знак двом поліціянтам в одностроях, які негайно принесли чотири великі, загорнуті в прозору плівку картини Собєскі й розмістили їх уздовж суддівської трибуни.

Зголодніла, гола повія, що розкинулася на канапі.

Гола стриптизерка в боа з червоного пір’я.

Наркоман під дозою, що сидить, зіщулившись, у глибині тунелю.

Безволосий порноактор, підперезаний багряною шовковою шматою.

У залі слухачі аж відсахнулися. Моторошні персонажі підписаних Собєскі картин ніби спостерігали за аудиторією зсередини світу розпусти.

— Пане Голово, дозвольте, будь ласка, зашторити вікна. Я мушу дещо показати, але мені потрібна темрява.

Делаж рішуче змахнув рукою — йому не терпілося побачити, до чого хилить прокурор. За якусь мить зала поринула в сутінки й обернулася на бентежне диво, як сказав би Фройд.

Панелі немов занурилися у ванну із зеленою горіховою шкаралупою, суддівські мантії розмила світлотінь. Корсо востаннє поглянув на Собєскі й Клаудію: вони дивилися розгублено, приречено. Безпорадно потопали у вирі, який їх захопив.

І вони вже ніколи не побачать світла.

81

Коли запанувала темрява, до зали ступили техніки судової поліції у звичних білих комбінезонах. Нечувана річ: зала засідань Суду вищої інстанції в Парижі раптом перетворилася на місце злочину.

Пластикову плівку, що захищала полотна, акуратно розрізали канцелярськими ножами. Кожний рух техніків лишав за собою білуватий слід. Наче примари танцювали у величезній скрині для сигар — і все це о 10-й ранку…

Після того, як зображені Собєскі постаті вивільнили з оболонки, їхня присутність раптом відчулась ще більше, наче пітьма була для них єдиним природним середовищем, у якому вони насправді розквітали.

Ружмон знову заговорив. У сутінках здавалося, ніби звідусіль лунає глас самого деміурга:

— Хай які непомітні для неозброєного ока, криваві позначки розкидані в певному порядку. Накреслюють такий собі «малюнок на малюнку».

Техніки відкрили поліпропіленові валізки й витягнули хімічний препарат — Корсо відразу його впізнав: проявник, що випромінює світло, коли змішується з часточками заліза в крові.

Прокурор коротко виклав технічну сторону питання й перейшов до суті:

— Цей специфічний розчин допоможе нам побачити малюнки, які утворюють залишки крові на полотні — їх не видно неозброєним оком…

Майже одностайно (синхронне плавання та й годі) техніки повільно оббризкали реактивом поверхню картин.

Почулися здушені — і теж синхронні — зойки глядачів. Запустився процес хемілюмінесценції. На кожному полотні великими нерівними літерами висвітлювалися імена.

На складках канапи, де лежала повія, — «САРА». Уздовж боа танцюристки — «МАНОН». На поверхні рову тунелю — «ЛЕЯ». На червоному шовку навколо стану порноактора чітко виступили букви «ХЛОЯ».

— Як бачите, кривавими літерами написані жіночі імена. Оскільки…

— ЦЕ ПОСТАНОВКА! — повторив Собєскі.

Голова й собі підвищив голос:

— Метре Мюллер, хай ваш клієнт помовчить, або його виведуть із зали!

Збудження в залі наростало. Люди посхоплювалися з місць, дехто вже забув про обіцянку не використовувати камеру — на картинах відблискували спалахи, а копи намагалися навести сякий-такий лад….

Техніки в білосніжних комбінезонах, спираючись коліном на долівку, далі розпорошували рідину на полотна Собєскі, де щоразу яскравіше проступали імена…

— Слідчі порівняли сліди зі зразками крові, які знайшли в майстерні на вулиці Адрієна Лесена, й виявили чимало збігів. Кров на цих картинах і верстаті Собєскі належать тим самим жертвам.

— Пане Голово, — вигукнула Клаудія Мюллер, — я не згодна з обвинуваченнями зі слів третіх осіб!

Голова навіть не захотів відповісти. Аби краще роздивитися картини, він спустився з трибуни в супроводі членів суду й присяжних. Усі зачаровано розглядали зображені Собєскі моторошні постаті.

Пряму відповідь Клаудія Мюллер отримала від Ружмона:

— Забудьмо про «звинувачення зі слів третіх осіб», як ви це називаєте. Повернімося до вбивств, про які йде мова.

Поліціянти в рукавичках щойно занесли дві нові картини. І хлопці з КО притьмом розприскали реактив на тьмяні фігури.

Між складок фарби засвітилися імена: СОФІ та ЕЛЕН. Дрижачі букви, нерівні скісні лінії, але що й казати: під дією проявника літери виблискували й прочитувалися чітко.

У залі засідань обурено репетували: злочинець на самих творах розписався у скоєних злочинах.