Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

пробудеш і царевої волі не вчиниш, тоді помреш". Святий же відповідає: "Не боюся цієї смерті, адже вона є здобуттям і проханням вічного з Богом пробуття, і що багато говорити: християнин я є і Творця небес та землі ісповідую і в нього безсумнівно вірю і помру за нього, радуючися". Побачив-бо Єлдега, що ані ласкою, ні погрозою не може його до волі царської прихилити, відійшов до царя повідати все, що почув від князя Михайла.

Вислухав цар Михайлові слова, що переказав йому Єлдега, розбісився від ярості і, дихаючи полум'ям, погрозою, повелів тим, що були біля нього, щоб забили Михайла, князя чернігівського. І кинулися слуги мучителеві, як пси на лов чи як вовки на вівцю побігли. Святий же Христовий мученик, стоячи на одному місці із Теодором, не дбав про смерть, але співав псалми і старанно молився до Бога. Коли ж побачив убійників, що бігли до нього, почав співати:

Мученики твої, Господи, численні муки перетерпіли

І любов'ю твоєю душі поєднали святії ...

Досягли вбійники місця того, де стояв святий, схопили його, наче звірі, і розтягли по землі за руки і за ноги, немилостиво б'ючи по всьому тілу, що й земля кров'ю обагрилася, і битий був довго нещадно. Він же, терплячи доблесно, нічого не казав, тільки це: "Християнин я є!". Один зі слуг царевих, на ім'я Доман, що спершу християнином був, а потім одкинувся Христа й приняв нечестя татарське, той законопреступник, бачачи святого, що доблесно терпить муки, огірчився на нього і, як ворог християнський, витяг ножа свого і простяг руку, схопив святого за голову й відрізав її та й відкинув од тіла, а вона ще мала на вустах ісповідницьке слово й казала: "Християнин я є!" О чудо предивне! Голова від тіла насиллям відтята й відкинена, говорила і Христа вуста ісповідали!

По тому почали нечестиві говорити до блаженного Теодора: "Сотвори принаймні ти волю цареву і поклонися богам нашим, і не тільки живий будеш, але й велику честь од царя приймеш і княжіння пана свого наслідиш". Святий же Теодор відповів: "Княжіння пана свого не хочу, ані честі від царя вашого не прошу, але бажаю тим-таки шляхом піти до Христа Господа, яким пішов святий мученик Михайло-князь, пан мій. Бо як він, так і я в єдиного Христа, Творця небес та землі, ' вірую і за нього хочу постраждати навіть до крові та смерті". Убивці ж, бачачи несхитного святого Теодора, схопили його й мучили немилосердно, як і святого Михайла. Нарешті й чесну йому голову відсікли, сказавши: "Хто не хоче поклонитися пресвітлому Сонцю, ті недостойні на сонце дивитися".

Так добре постраждали святі новоявлені мученики Михайло і Теодор, передавши душі свої в руки Господу, вересня в 20 день, в літо буття світу 6753, а від воплочення Бога Слова в літо 1245. Святі ж їхні тіла кинуті були на з'їжу псам і проздовж багатьох днів лежали цілі, ніхто до них не доторкнувся, так за благодаттю Христовою неушкоджені пробули. Являвся-бо стовп вогнений над тілами їхніми, що сяяв пресвітлими зорями, і свічі запалені в усі ночі бачили. Це уздрівши, вірні, що трапилися там у той час, узяли потай святі тіла їхні і поховали чесно. Після ж забиття тих святих мучеників безбожний Батий подвигнувся далі й пішов зі всіма ордами на північ і західні країни, тобто на Польщу та Угрів. І вбитий був проклятий від угорського короля Владислава та й прийняв лихий кінець лихому життю своєму. Той-бо наслідував пекло, а святі мученики наслідують Царство Небесне, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа вовіки. Амінь.

Мощі святого добровірного князя Михайла Чернігівського перенесено від Орди до Чернігова, тоді після багатьох літ із Чернігова в Москву були перенесені, лютого і 14 день. У Пролозі кладеться в цей день пам'ять святих отців Іпатія та Андрія, але про них дивись завтра.

Місяця вересня в 21-ий день

Пам'ять святого Кодрата

Святий апостол Кодрат був у числі сімдесяти апостолів, проповідував слово Боже в Атенах та Магнисії, де і єпископом був, і багатьох ученням своїм до світла богорозум'я привів і був, за словом Сираховим, як зоря рання серед хмар, хмара бо темна було еллінське безбожжя, чужі світлу доброчестя, і сиділи люди ті у тьмі та тіні смертній. Святий же апостол Кодрат словом Божим засіяв їм як світло велике, просвітив їхню тьму, скинув жертви погані, побив ідолів і розорив бісівські храми молитвою. І як колись зоря східним царям, так і він людям до Христа дорогу показав, і як рання зоря веде за собою сонце, так і він увів у світ велике світло віри і освітив морочні душі людські. Але тьма завжди ненавидить світло; безбожні-бо елліни, бачачи ідолів своїх, нищених від святого Кодрата і бісів прогонених, а злочестя їхнє викорінюване, підняли гоніння на апостола і, як другого Стефана, побили камінням святого Кодрата. Закиданий бувши камінням, живий віднайшовся благодаттю Христовою, тоді у вузи посаджений і голодом був довго дручений. Окаянні ж бо ідолопоклонники відняли тілесний харч тому, хто насичував душі не їжею погибною, але їжею, що пробуває у вічнім житті. І голодом морячи святого, самі загинули від голоду того, про який Писання [каже]: "Не голод на хліб ... але голод почути Божі слова". Не змігши його заморити голодом, того, що завжди з виші укріплюється божественним харчем, самі вічною померли смертю. Кодрат же святий хоча й помер після багатьох мук, одначе душа його в руці Божій живе і не торкнеться її мука. Скінчив подвига мучення при царі Адріяні, почав же вічне життя при Царі слави Ісусі Христі, із ним страждав, із ним і прославляється у царстві його. Святе ж його тіло покладено в Магнисії і виточує численні зцілення недужим.

У цей-таки день пам'ять святих священномучеників Іпатія та Андрія

Ці святі були від Лідійської країни, обидва вкупі ще дітьми книг навчалися в однім монастирі і всілякою добродійністю себе прикрашали, ішли від сили в силу. Віку ж бо мужнього досягши, Іпатій прийняв на себе іноче життя, щоб перебувати в безмовності, служачи Богові. Андрій же відлучився на користь людських душ і був клириком, наслідуючи слову Божому, навчаючи людей Христових у Божій церкві. Обидва ж повстриманість мали велику, і смиренномудрість, і любов до всіх нелицемірні. Про їхнє-бо чеснотливе життя довідався ефеський архієпископ, прикликав їх до себе і, діставши користь од їхньої бесіди, полюбив їх