Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

вельми і поставив за потребою Іпатія єпископом Асуанської Церкви. "Не годиться, — каже, — такому світильнику під спудом в пустелі прихованому бути, але на свічнику святительства хай просвічує Церкву Божу ученням"; Андрія ж священиком учинив. І були ці два світильники пресвітлі у Церкві Божій, що просвічували її премудрим ученням та чистим життям. По тому, коли Лев Ісаврянин, цар грецький, підняв огуду на святі ікони і по всьому царству дав заповідь, щоб викидали ікони із храмів Божих і щоб ніхто їм не поклонявся, тоді ці святі учителі, Іпатій та Андрій, супроти іконоборців багато говорили, навчаючи людей пастви своєї, щоб не слухали царевого безбожного повеління. Почув же про них цар, звелів привести їх до себе і вельми принуджував їх відкинутися від пошановування святих ікон і переконував їх мудрецями своїми, але не міг захитати міцних стовпів церковних. Зачинив їх тоді у темниці, довго тримав і всяко намагався привести до своєї однодумності. Також бити їх нещадно звелів, по тому з голів їхніх шкіру з волоссям здер і бороди їхні, смолою помазавши, запалив, і святі ікони багатоцінні на головах їхніх спалив. Вони ж усе це доблесно терпіли і живі залишилися силою Божою. По тому серед міста волочити їх звелів звіриноноровний Лев, який за ім'ям і життя мав, бо ім'я, як норов його, були звірині, і волочені були святі містом на посміх усім. Нарешті закололи їх, ніби овець, і так душі свої в руки Божі віддали, постраждавши за святі ікони. Тіла ж їхні чесні кинули псам на з'їжу, але вірні їх, таємно взявши, поховали з належною честю.

Євсевій-святий був у країні Фіникійській, потайний християнин. Коли ж настало гоніння велике на християн од еллінів, які, де могли, християн хапали і по-всякому мучили, тоді багато вірних тікали від рук еллінських, ховаючись по недовідних місцях. Тоді Євсевій розмислив слова Христові такі: "Кожного, хто мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем моїм визнаю і я", — наповнився божественної ревності і пішов постати перед князем того міста та й сказав: "Чому безумствуєш, богоборче, гонячи паству Христову?" Князь же, глянувши на нього, рече: "Ти хто такий?". Він же відповів: "Христовий раб я є, котрого ти ворогом". Князь же, розгнівавшись, рече: "Звідкіля в тебе прийшло таке дерзновення окаянне, що постав переді мною, безчестячи мене, сущого князя?" Євсевій же відповів: "Ревність до Господа мого Ісуса Христа подвигнула мене, щоб викрив я сліпоту вашу, обезуміли-бо, поклоняючись бісу, а не Богу!" Тоді князь повелів оголити його і, підвісивши, шарпати тіло його; шарпаний був гострим залізом довго, аж кістки його з'явилися. Тоді оцтом та сіллю поливали й натирали рани його. Все це доблесно терпів Христовий ісповідник, ніби в чужому тілі страждав, і радів у стражданнях своїх, доповнюючи недостачу скорботи Христової в тілі своїм. Коли ж перетерпів ті муки, сказали мучителі: "Принеси жертви богам і живий будеш. Коли ж не принесеш, загубимо тебе до кінця". Він же відповів: "Ви мене погубите, Христос мій мене знайде, за Нього бо до кінця хочу терпіти. А хто витерпів аж до кінця — той буде спасенний". Побачивши, що непохитний він, мечем голову йому відрубали, і так зійшов на небеса прийняти вінця доброти від руки Господньої.

Приск же святий у Фрігії сповідував ім'я Христове і багатьох еллінів до Христа привів. Тоді схоплений був нечестивими й підвішений та шарпаний по ребрах глибоко, і, наче землю, тіло його кігтьми залізними зідрали, щоб сіялася кров мученика на зрощення і змноження Христової Церкви. Якісь нечестиві там стояли і на таке люте шарпання й мученицьку кров, що проливалася, дивилися, більшою як звірі розпалюючись ярістю. І витягли свої мечі й прокололи святого; його ж бо по всьому тілу покололи, нарешті голову йому відсікли. Так постраждав за свідчення Ісус Христове добрий ісповідник, його ж нині Христос ісповідує перед Отцем своїм, що на небесах, Иому-бо слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого священномученика Ісакія, єпископа кипрського. І святого єпископа Мелетія. У Пролозі в цей день кладеться преподобний Иона-пресвітер, батько святим ісповідникам Теодору й Теофану написаний, але в місяцеслові пам'ять його на завтра покладено.

Місяця вересня в 22-ий день

Cтраждання святого великомученика Фоки, єпископа Синопійського

У місті Синопійському був чоловік Памфіл, що мав у подружжі Марію, вони й народили блаженного Фоку, що з малих літ наповнений був благодаттю Святого Духа, щоб бісів від людей проганяти йому і недуги сцілювати. Коли ж виріс у зрілого мужа, через чеснотливе своє життя вибраний був на єпископство міста того і, сидячи на престолі своєму, добре пас словесних овець словом та ділом, приклавши до подвига свого велику працю, і явлені були всім його добрі діла, за які прославляється Отець Небесний, бо навернув багатьох людей од облуди їхньої, відвернув еллінів од ідолопоклоніння і привів до пізнання єдиного Бога. Коли ж захотів Господь сподобити його вінця мученицького, звістив своєму рабу те своє бажання у видінні таким чином: голуб із висоти прилетів, маючи у дзьобі своєму вінка із квітів; його ж на голову блаженному поклавши, провістив людським голосом, кажучи: "Вже чаша твоя наповнилася, яку тобі належить випити". Від цього видіння святий зрозумів, що мають бути йому за Христа муки. Ми ж із цього пізнаємо велике його добропригодження Богу, як сподобився ще в тілі з небес бути вінчаний. Так преблагий Бог праведних угодників своїх любить, славою та честю їх вінчає і покладає на головах їхніх вінці.

Був той Фока святий чистотою своєю душевною та тілесною — Жених небесний, із ним-бо небо з'єднатися хотіло, вінця на нього наклавши, але вінець той був прознаменуванням вінця ліпшого в світлиці Спасовій, яким вічно має бути вінчаний, аби веселитися на весіллі Агнця. Після преславного того знамення схоплений був на мучення у царство Троянове від князя Африкана, що довго принуджував святого, щоб приніс жертви ідолам, але він сам себе хотів принести в жертву Богу. І, коли не покорився і не віддав ділу рук людських тієї честі, яка єдиному Богові, що на херувимах сидить, подобає, тоді князь повелів до дерева прив'язати святого, терзати члени його, і було тіло його ранами дроблене й на частини розшарпане; як хижі птахи, голодні бувши, нападають на трупа, так терзали мучителі чисте тіло Христового страждальця. Але він перетерпів доблесно і чув голос із висоти, що укріплював його і так через укріплювача його Ісуса переміг муки, страждаючи