Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Ви її любите? — вдруге за вечір заговорив Олександр Миколайович, і я, повернувшись до нього, серйозно відповів:

— На це питання я можу відповісти тільки Лії.

— Ауч! — почулося з кухні і щось впало, а я відразу ж стрепенувся, збираючись йти на допомогу.

— Лі, що трапилося?

— Нічого, я зараз, — відповіла дівчина, і я видихнув, подумки посміхаючись і розуміючи, що поводжуся, як закоханий придурок. Адже так вони себе ведуть? Закохані?

— Знаєте, Даміре Тімуровичу, Ви мені не дуже подобаєтеся, — зізналася мама, із засмученим виглядом крутячи в руці келих.

— Навзаєм. А тому нам пора, сподіваюся, що побачимося за більш приємних обставин, — не збрехав я, бажаючи, щоб наступного разу вони прийняли дочку більш ласкаво.

Піднявшись з-за столу, пройшов в передпокій, де якраз зустрів Лію з тацею, на якій лежала засмажена качка, що смачно пахла. Хоч щось у Валерії було правильним — з огляду на запахи, вона непогано готувала.

— Ми йдемо.

— Уже? — ошелешено запитала вона, але одразу занесла тацю назад в кухню.

Я швидко надів пальто і черевики, а дочекавшись дівчину, допоміг зібратися і їй.

— Щось трапилося?

— Все нормально, донечко, просто вам пора на літак, — відповіла Валерія, склавши руки під грудьми.

— Гаразд, тато, я...

— Поспішайте, не хочу, щоб ви запізнилися на свій відпочинок, — якось стисло відповів Олександр.

— Спасибі. До побачення, батьки.

— Бувай, дочко, — відповіла мати, і мені здалося, що я побачив в її очах жаль.

Скупо попрощавшись, ми вийшли з квартири і почали спускатися сходами. Лія йшла повільно, голову схилила вниз, а руки зціпила перед собою. Їй було боляче, я знав, а тому і забрав звідти. Ця ситуація мені дещо нагадувала, і я не хотів, щоб ми затримувалися там ще хоча б на хвилину.

Спустившись вниз, я зняв сигналізацію з машини, поставив в багажник сумку і, обернувшись, побачив повні болю очі дівчини. Вона хотіла плакати, але трималася, можливо тільки через те, що я був поруч, і не бажала показувати мені свою слабкість.

— Трясця твоїй матері, зустріли Новий рік! — прогарчав я і, підійшовши до неї, ривком потягнув на себе, але не зі злістю, а з бажанням втішити і вгамувати біль.

— Ми завжди Новий рік зустрічали разом, по-домашньому, без зайвих докорів, а зараз..., — ледь чутно прошепотіла Лі, і здригнулася, а я міцніше притиснув її до себе.

— Не реви, прошу тебе.

— Ми ж нікуди не летимо, правда?

— Ні, але якщо хочеш, я швидко організую.

— Ні, — швидко похитала головою, і подивилася мені в очі, — хочу шампанське, гірлянди і тебе в нашій спальні.

— Ох, ось це мені страшенно подобається, — підморгнув я, пальцями витираючи сльози, що скотилися по її рум'яних від морозу щоках. — Повертаємося?

— Так, — кивнула дівчина, і піднявшись, чмокнула мене в губи.

На вулиці давно стемніло, як це бувало зазвичай взимку — о пів на п'яту наступала ніч. Але під вуличним ліхтарем я зміг побачити нарешті іскри щастя, що запалали в очах моєї крихітки. І тільки ввечері сьогодні почав усвідомлювати, що ж саме до неї відчуваю. Закоханість. Абсолютно нове і непізнане для мене почуття, і може б мені це не подобалося, якби не знав, що Лія відчуває те ж саме. Те, як ми розуміємо один одного, як відчуваємо і бажаємо, говорить про те, що наші почуття взаємні. Та й тоді, на Сицилії, вона сама назвала мене коханим. І тепер я точно усвідомлював, що бажаю цю дівчину зробити найщасливішою на світі, незважаючи ні на що.

Сівши в машину, ми вирушили назад в місто. Дорога зайняла приблизно півтори години і вже о сьомій вечора я припаркувався біля супермаркету, в якому ми збиралися набрати смакоти й їхати додому відзначати свято.

— Мала, шампанське вдома є, я замовляв не тільки в готель, але й для тебе.

— Спасибі. Воно дуже смачне.

— Я знав що тобі сподобається. Чого б тобі хотілося?

— Сьогодні я розсмакувала оливки, хоча раніше їх не любила, — посміхнулася Лія, і побачивши заповітну банку, поклала її у візок. Трохи подумала, і додала ще одну банку.

— Фрукти? Цукерки? Торт?

— Якщо чесно, я ніколи не пробувала свіжий ананас, можна?

— Навіщо запитуєш? Що хочеш, те й бери.

— Послухай, а ми тільки солодке будемо? Може потрібна якась м'ясна нарізка?

— Лі, в будинку прислуга є, вони все наготують, цих продуктів вдома вистачає.

— Гаразд.

— О, яка несподівана зустріч, — я обернувся на голос і побачив ідіотську посмішку Шираєва, який явно мріяв отримати по зубах.