Оршуля Фаріняк - Айхо, або Подорож до початку

— Діду, як же так?.. — безсило промовив.

Радо з болем продовжив:

— Наберись мужності, Айхо, я ще не закінчив. Ти готовий слухати далі, синку? — спитав лагідно дід, як і раніше в дитинстві, коли розповідав казку.

Я втомлено кивнув.

— Твоїми батьками справді є Айсолара і Сохломир, — сказав Радо, а далі, немовби поринувши в якісь далекі-далекі спогади, продовжив: — Уся ця історія почалася дуже давно, задовго до твого народження. Інколи навіть здається, що все це було не зі мною…

…Я був запальним, повним енергії і сил. Молодість запалювала кров і спонукала до необдуманих кроків. Я, як і ти, розкривши рота, любив слухати історії про Воїнів Шаку. Про їх звитягу, славні подвиги, хоробрість і силу. Захоплювався ними і навіть не міг подумати, що вже незадовго одягну лати і стану в ряди цих колись легендарних Витязів.

Це був світ, який відрізнявся від сьогоднішнього, Айхо. Славні вожаки, Старійшини Воїнів Шаку — Акермол, Треголад і Верамонд — мудро правили і прославляли Воїнство. В ті часи Шаку мали велику владу і силу над намісниками і королями Півострова. Їх боялися, їх поважали. Шаку, наче арбітри, авторитетом підтримували рівновагу між вельможами, простолюдинами і жерцями. Рада Старійшин пильно стежила за всім, що відбувалося на Півострові. Захищала простий люд від нападів варварів, набігів людей з гір, свавілля чиновників та вирішувала престолонаслідницькі суперечки у королівських сім’ях.

Про піратів тоді майже не чули. Воїнство пильно стежило, щоб ця смертельна виразка не розповсюджувалась по Півострову. Корсари осіли на прикордонних землях і боялися навіть потикатися в підконтрольні країни Воїнства.

Вельможам Шаку забезпечували стабільність влади і незалежність від жерців. В ті часи Храми не мали такої згубної сили, яку мають зараз, і це теж заслуга Мудреців Ради Старійшин.

Акермол опікувався простим людом: селянами, ремісниками і торговцям. Треголад — вельможами і королями, а Верамонд проводив постійні переговори із жерцями. Він уклав угоду, за якою жерцям дозволялось перебувати на Півострові та перейматися лише справами Храмів, а не боротися за владу і керівництво країною: для цього існували королі і намісники. Так, жерців побоювались, на них зважали, але вельможі та знать знали, що темні ніколи не переступлять межі укладеної угоди і не зазіхнуть на владу королів. А жерці аж ніяк не хотіли псувати і без того напружених стосунків з Шаку. Та про таємні завдання Воїнів не знав ніхто, окрім втаємничених королів і верховних жерців. Для решти Шаку були легендою, примарними лицарями, які завжди приходили на допомогу.

Так довгі роки утримувалась рівновага між вельможами, простолюдинами і жерцями. Півострів процвітав. Це були благословенні часи без війн, насилля і свавілля. У світі панував порядок. Це задовольняло усіх! Окрім жерців, що жадібно прагнули абсолютної влади…

Та часи змінювалися. Тих, хто приходив на службу до Храму, жерці перетворювали на фанатиків, сліпих виконавців волі. А у Війську почала з’являтися нова молодь — запальна та інколи випадкова… Молоді Воїни все частіше виступали із заявами на підтримку жерців. На Раді Воїнства вони гаряче, енергійно переконували побратимів в богообраності касти служителів Храму. Неодноразово запевняли, що ми, Воїни Істини і Справедливості, надто довго відмовляли у справедливості жерцям. Завченими фразами розповідали про даровану найдревнішими істинну мудрість, яку несуть у світ лише Храми. Занадто пізно Старійшини зрозуміли, що все це підступний і таємний задум жерців.

У війську утворилася тріщина. І вона розросталася з дивовижною швидкістю. Акермол, Треголад і Верамод не могли повірити у можливість зради власних Воїнів. Та коли неофіти почали відкрито розповідати про блага, які лицарі отримають, привівши до влади темних, вірне Воїнству братство повстало проти новонавернених. І Рада Старійшин нарешті дала наказ арештувати підбурювачів. Але зрадникам вдалося безслідно зникнути. А на ранок ошелешила звістка — Акермол, Треголад і Верамод жорстоко вбиті…

Відбувся переворот. Ніхто не міг повірити, що зрадникам вдалося навернути так багато Воїнів. Того ж дня троє молодиків, ставлеників жерців, самопроголосилися Радою Старійшин. Тих, хто повстав проти вбивць і бажав помститися за смерть наставників і друзів — Акермола, Треголада і Верамонда — заарештували і стратили. Комусь пощастило утекти. Серед «щасливчиків» опинились я і Каро.

Так за одну ніч слава Воїнів Шаку згасла, перетворившись на безликий сліпий фанатизм прислужників жерців.

Дивом нам з Каро вдалося перебратися за Південне море до Шанталії. Тут познайомились із Премудрим Старцем Совредо, людиною без віку. Поговорювали, що він разом із найдревнішими заснував Університети Шанталії.

Совредо прихистив, а згодом запропонував стати його учнями. Ми одразу ж погодились, оскільки мудрістю цієї легендарної людини захоплювався весь Край Південноморського Узбережжя, а наші Старійшини вважали Совредо Батьком Миру і наставником. Премудрий знав, яка трагедія спіткала Воїнство. Він поважав Акермола, Треголада і Верамонда, але називав їх наївними і нерозумними дітьми світу. Ми дивувалися і в душі обурювалися. А він усе повторював: «Створене людиною, людиною і зруйнується, і тільки те, що їй створити не в силах, живе вічно».

Пройшов рік у Шанталії, і я вирішив повернутись назад на Півострів. Але вже не як Воїн Шаку, а як шпигун у Храмі Есетів.

Я стрепенувся.

— Так, так, хлопче, — ніби прочитавши думки, сказав дід. — Я потрапив у Храм, в якому зустрів Есху. Безпорадну, залякану, але повну живої енергії і таку не схожу на жрицю. Вона й справді твоя бабуся…

Я затамував подих і майже прошепотів, не повіривши здогадці.

— Ти був Майстром О?

— Чому був? Я і зараз ним є. Ти ще не чув, як мене називають спудеї, — усміхнувся дід і продовжив. — Я одразу ж звернув увагу на надто худу, невисокого зросту і досить дивну верховну жрицю. На відміну від зарозумілого і холоднокровного