Ахмед Салман Рушді - Золотий дім

— Це через нього, я знаю, — продовжив старий. — Ти звинувачуєш себе й через те покинула свою сферу.

— Мою сферу, — повторила вона. — Це мала бути спокійна безпечна зона розуміння. А виявилося — зона бойових дій. Я обираю мир.

— Тільки миру ти не уклала, — заперечив він. — Багато з чим у цій темі ідентичності ти не маєш клопоту. Чорні, латиноси, жінки — все це чудово. А зоною бойових дій ти називаєш простір між статями. Якщо хочеш добитися миру там, мусиш сама стати миротворицею. Не втікай від боротьби.

В її мовчанні він почув запитання.

— Що, думаєш, я вже не можу трохи підучитися? — запитав він. — Думаєш, якщо мій мозок помалу слабне й збігається, як дешева сорочка, то вже по ньому? Ще не кінець, моя юна пані, ще не кінець.

— Добре, — відповіла вона.

— Візьми собі відпустку. Обдумай усе. Не кидай роботи.

— Добре, — відповіла вона.

— Я теж, — озвався він, — я теж змінив свою ідентичність.

Пізніше, коли Рія вже пішла, старий сидить сам у темній кімнаті. Дзвонить стаціонарний телефон. Він вирішує, відповідати чи ні, витягує руку, відсмикує, витягує знову, бере слухавку.

Так.

Ґолден-сагіб.

Хто це.

Не думаю, що ви пам’ятаєте моє ім’я. Я був дуже малою рибкою на дуже великій сковорідці.

Як вас звати.

Мастан. Колишній інспектор, відділ кримінальних розслідувань у Мумбаї, потім у Гімачал-Прадеші. Згодом у бізнесі. Зараз на пенсії.

Пауза.

Мастан. Пригадую.

Це честь для мене. Що такий великий сетх[44] мене пригадав. Оце так пам’ять, сер. Ваш син не міг пригадати, набагато молодший чоловік.

Ви зустріли одного з моїх синів.

Так, у Мумбаї, сер. Він тепер уживає імені Апу. Я хотів сказати: уживав. Вибачте мою недоладню англійську. Прийміть співчуття з приводу вашої втрати.

Як ви знайшли цей номер.

Сер, я працював у поліції, а потім був приватним детективом. Тут нема нічого неможливого.

Пауза.

Чого вам треба.

Тільки поговорити, сер. Я не маю жодної сили, жодної влади, сиджу на пенсії, це США, не та юрисдикція, нічого не вдасться, справа закрита, і ви такий впливовий, а я ніхто. Тільки вияснити деякі питання, поки ще живу. Лише задовольнити власну цікавість.

І чого б це я мав із вами стрічатися.

На випадок, якби ви хотіли встановити особи людей, які вбили вашого сина. Я лише припускаю, що це може вас цікавити.

Довга пауза.

Завтра вранці. О дев’ятій.

Рівно о дев’ятій, сагіб. З точністю до секунди. Заздалегідь вам дякую.

Ще пізніше, Рія вже спить і прокидається від дзвінка мобільного телефона. На її превеликий подив, дзвонить Нерон Ґолден.

Можеш приїхати?

Вже? Зараз середина ночі.

Мені треба поговорити, і зараз я маю слова, а завтра можу їх не мати.

Дайте мені трохи часу.

Доню, ти потрібна мені зараз.

31

Йому мало невдовзі виповнитися вісімдесят, і він почав уже забувати нещодавні події, проте минуле дедалі яскравіше сяяло в його пам’яті, неначе золото на дні Райну. Річка його думок утратила прозорість, вода помутніла, річище замулилося, а його свідомість усередині помалу втрачала панування над хронологією, над тим, що було колись, а що тепер, що є очевидною дійсністю, а що зродилося в казковій країні марень. У бібліотеці часу запанував безлад, категорії звалилися в купу, каталоги перемішано або знищено. Бували дні кращі й гірші, але з кожним наступним днем далеке минуле світилося яскравіше, ніж попередній тиждень. А потім однієї темної ночі минуле зателефонувало до нього, і все, що він поховав, за мить устало з могили й зароїлося навколо, і він змушений був сам узятися за телефон. У наступних подіях я чую відлуння іншого гічкоківського фільму. Ми вже були не у «Вікні у двір». Ми вступали у світ «Я сповідаюся».

(Пам’ятаєте «Я сповідаюся»? Убивця визнає свій злочин перед католицьким священником, який, з огляду на таємницю сповіді, має берегти секрет убивці. Гічкок терпіти не міг технік акторського методу Монтґомері Кліффа, а дехто з глядачів не був у стані перетравити цілковитого браку гумору в фільмі, але Ерік Ромер і Клод Шаброль у «Кає дю сінема» захоплювалися його «величчю», зазначаючи, що коли священник приречений на мовчання, фільм стає залежним від міміки актора. «Лише його вигляд дає нам доступ до таємниць його думок. Це найцінніші й найвірніші провідники його душі». Рія Захаріассен, що в глупу ніч мчала Мангеттеном, не була священнослужителькою, але мала ось-ось прийняти сповідь. Чи збереже вона таємницю? Якщо так, то як її вигляд і погляди повідомлять, що вона знає? І ще: чи володіння таємницею поставить під загрозу її життя?)

Минуле, його покинуте минуле на терасованому пагорбі. Той пагорб завжди був чарівним місцем, ще відколи брат Рами Лакшмана випустив стрілу в землю, щоб спровадити далекий Ґанґ і втамувати їхню спрагу. Із землі вдарило підземне джерело, і вони напилися з нього. У ставку Банґанґа досі була свіжа вода. Баан, на санскриті означає стрілу, а Ґанґа — звісно ж, матір-ріку. Вони жили серед живих історій богів.

Після богів були британці, передовсім вельмидостойний Маунтстюарт Ельфінстоун, губернатор міста у 1819–1827 роках, який вибудував на пагорбі перше бунгало, а за його прикладом пішла вся міська знать. Нерон пам’ятав пагорб свого дитинства, де росло багато дерев і між листя де‑не-де пробивалася червона черепиця присадкуватих елегантних садиб. У спогадах він крокував Висячими садами й спостерігав, як його сини бавляться в «Бабусиному черевику» в парку імені Камали Неру. Першу багатоповерхівку збудували на горбі у п’ятдесятих роках, і люди з неї сміялися. Вони прозвали будинок Сірниковою коробкою, бо саме так він виглядав — як поставлена сторчма велетенська коробка сірників. Хто там буде жити, глузували люди, погляньте, яка бридота. Але чергові сірникові будинки росли вгору, а бунгало зникали. Оце був прогрес. Але він не це хотів розповісти. Він прагнув закінчити історію, яку почав тоді розповідати мені в «Російській чаювальні».

(Він сам відчинив Рії двері. Вони пройшли до його затемненого кабінету й сіли в мороці. Вона нічого, чи майже нічого не сказала. Він мав розповісти довгу історію.)

Він познайомився з чоловіком, якого почав називати Доном Корлеоне приблизно тоді, коли до кінотеатрів потрапив «Хрещений батько» й коли він почав намацувати для себе ґрунт у світі кіновиробництва. У ті часи всі знали дона під іменем Султана Аміра. Його злочинний клан називався «С-Компанія» — «С означає Султан, Супер і Стиль», як нахвалявся сам дон. Це був крутий злочинець, майстер контрабанди, але люди його любили, бо він не дозволяв