Ю. Несбе - Пентаграма

Над головою Олега красувався непристойний напис.

«Могила, – подумав Харрі. – Це наша могила».

Він засунув вільну руку в кишеню. Ліфти йому ніколи не подобалися. Харрі смикнув до себе ліву руку, і прикований до нього Свен втратив рівновагу і з шумом упав поряд із Волером. Той повернув голову, і в цю ж мить Харрі заніс праву руку над головою. Прицілився, немов матадор шпагою, знаючи, що іншої спроби не буде і що точність важливіша, ніж сила.

Ударив.

Метал із тріском прорвав шкіряну куртку і увійшов до м’якої тканини трохи вище за праву ключицю, прорізав яремну вену, потрапив у плечовий нервовий вузол і паралізував м’язи руки. Пістолет дзвінко впав на кам’яному підлогу і поскакав по сходах. Волер здивовано подивився на праве плече: в нім стирчало маленьке зелене руків’я шпателя. Рука висіла батогом.

Цей день у Волера видався довгим і по-справжньому паскудним. Першу порцію лайна він отримав рано-вранці, коли його розбудили й повідомили, що Харрі з Сівертсеном зникли. Другу – коли з’ясувалося, що спіймати Харрі не так-то просто, і Тому довелося доводити іншим, що треба використовувати хлопчиська, а ті відмовилися. Сказали, що занадто небезпечно. У глибині душі він завжди знав, що в крайній ситуації йому доведеться діяти самому. Завжди. Ніхто його не зупинятиме, ніхто йому не допомагатиме. Вірність – питання шкурницьке, а своя шкура завжди дорожча. День ішов, а лайна ставало все більше. Тепер він не відчував свою руку. Єдине, що він відчував, це теплий струмінь, який поштовхами лився по грудях.

Він знову обернувся до Харрі й устиг помітити його обличчя, що збільшується в розмірах. У наступну мить голова затріщала: Харрі вдарив його лобом по переніссю. Том Волер прогнувся назад. Харрі зробив хук справа, але Том ухилився. Харрі подався вперед, але ліва рука, як і раніше, була прикута до Свена Сівертсена. Том жадібно ковтнув повітря, відчуваючи, як біль наповнює жили білою підбадьорливою люттю. Він знову набув рівноваги. Оцінив відстань, зігнув ноги в колінах, злегка відштовхнувся і, крутнувшись на одній нозі, іншою вдарив Харрі в скроню. Блискучий удар – в джит-кундо його називають «оу тек». Харрі впав і потягнув за собою Свена.

Том обернувся в пошуках пістолета: той лежав на сходовому майданчику внизу. Схопившись за перила, Том двома стрибками опинився на місці. Права рука, як і раніше, не слухалася. Він вилаявся, схопив пістолет лівою і кинувся назад.

Харрі й Свена вже не було.

Він устиг помітити, як плавно зачиняються двері ліфта. Затиснувши пістолет зубами, він лівою рукою смикнув дверну ручку. Так сильно, що здалося, плече вилетить із суглоба. Зачинено. Том притулив обличчя до дверного віконця-ілюмінатора. Вони вже засунули ґрати і жваво перемовлялися.

День видався дійсно паскудним, але зараз усе зміниться, зараз він стане ідеальним. Том підняв пістолет.

Харрі, важко дихаючи, притулився до задньої стінки, чекаючи, коли ж ліфт поїде. Він щойно засунув ґрати і натиснув на кнопку з написом «Підвал». Двері сіпнулися, зовні почулася лайка Волера.

– Ця чортова погань не хоче їхати, – прошепотів Свен і став на коліна біля Харрі. Ліфт сіпнувся, неначе гикнувши, але нікуди не поїхав. – Якщо цей довбаний ліфт так туго міркує, він швидше за нас добіжить по сходах і зустріне з розпростертими обіймами!

– Заткнися, – тихо сказав Харрі. – Зі сходів у підвал не потрапити: двері замкнуті.

За круглим віконцем ворухнулася тінь.

– Лягай! – крикнув Харрі і штовхнув Олега до ґрат.

Зі звуком пробки, яку виймають із винної пляшки, куля потрапила в лжепалісандрову панель над головою Харрі. Він подався до Олега й потягнув за собою Свена. У ту ж мить ліфт знову сіпнувся і зі скрипом поповз униз.

– Та щоб тебе! – пошепки вилаявся Свен.

– Харрі… – почав Олег.

Почувся дзенькіт розбитого скла, і Харрі мимоволі заплющив очі від осколків, але встиг помітити між пруттям ґрат кулак, що стирчить із віконця, просто над головою Олега.

– Харрі! – Крик Олега заповнив усе: вуха Харрі, ніс, рот, горло.

Він мовби тонув у цьому крику. Розплющивши очі, Харрі побачив широкі зіниці Олега, його губи, викривлені в гримасі болю і паніки, та велику білу руку, що вчепилася в довге волосся хлопчика. Олег відірвався від підлоги.

– Харрі!

Потім Холе не бачив нічого, вдивлявся, але не бачив. Біла паніка застилала все. Але він чув. Чув крик Сестреняти.

– Харрі!

Чув крик Елен. Крик Ракелі. І всі кликали його на допомогу.

– Харрі!

Білизна перед очима поступово темнішала. Він непритомніє? Крики ставали тихіші, немов згасаюче відлуння. Його притомність кудись пливла. Адже вони мають рацію. Він завжди втікає в найвідповідальніший момент. Старається зникнути. Пакує валізу. Відкорковує пляшку. Замикає двері. Лякається. Сліпне. Вони завжди мають рацію. У кінцевому підсумку  – завжди.

– Тату!

Харрі вдарили в груди ногою. Він знову прозрів. Перед ним у повітрі сіпався Олег: Волер вчепився в нього залізною хваткою. Ліфт зупинився. Харрі відразу зрозумів, чому: змістилися ґрати. Харрі подивився на Свена, який із застиглим обличчям сидів поруч.

– Харрі! – крикнув Волер із того боку. – Пускай ліфт назад, або я пристрелю хлопчиська.

Харрі підвівся й тут же впав, устигнувши побачити те, що хотів. Двері четвертого поверху були на півметра вище, ніж ліфт.

– Якщо ти стрілятимеш звідти, вбивство опиниться в Тангена на плівці, – сказав Харрі.

Він почув тихий сміх Волера.

– Скажи мені, Харрі, була б у тебе дійсно важка кавалерія, напевно, вже давно прискакала б?

– Тату… – простогнав Олег.

Харрі заплющив очі:

– Послухай, Томе. Ліфт не піде, поки я нормально не засуну ґрати. Твоя рука між пруттям. Відпусти Олега, щоб я засунув їх.

Волер знову розсміявся.

– Думаєш, я дурень, Харрі? Ґрати треба посунути на кілька сантиметрів, і з цим ви впораєтеся, навіть якщо я не відпущу хлопчиська.

Харрі глянув на Свена, але той дивився порожніми очима вбік.

– Гаразд, – сказав Харрі, – але на мені наручники. Треба підняти Свена, а він зовсім ніякий.

– Свене! – крикнув Волер. – Ти мене чуєш?

Свен в’яло підвів голову.

– Свене, пам’ятаєш Лодіна? Твого попередника з Праги?

Відлуння гриміло на сходах. Свен голосно глитнув.

– Його голову в токарному верстаті? Свене! Хочеш спробувати?

Свен похитуючись став на ноги. Харрі схопив його за плече і притягнув до себе.

– Ти розумієш, що треба зробити, Свене? – крикнув він в бліде сомнамбулічне обличчя, вільною рукою дістаючи із задньої кишені ключ.  – Ти мусиш зробити так, щоб ґрати більше не сіпалися. Чуєш? Тримай їх, коли ми поїдемо.  – Харрі вказав на одну з круглих