Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Відповіддю була тиша. Стражі стояли пліч-о-пліч, ніхто не заперечив, ніхто не злякався, лиш карі очі Адайн ледь помітно розширилися – дівчинка переживала.

-Битва буде важкою, – продовжував Наставник. – Демони не нападають прямо і не мають визначеної схеми атак, щоб ми могли побудувати на цьому нашу оборону. Тому я пропоную розбитися на пари. Займемо кругову оборону…

Раптом у поле зору Рубі потрапило щось дивне. За найближчою колоною, яка підтримувала склепіння Зали, мерехтіло слабке золотисто – смарагдове сяйво. Непевним кроком Рубі рушила туди.

-Рубі… – непевний хрип різонув по серцю ножем. Під стіною лежала Фає.

Ернандес кинулася до неї. Сукня Чарівниці була порвана у декількох місцях, Фає схудла, на руках та обличчі були синці, а найголовніше – тонкі пальці Чарівниці намагалися затиснути криваву рану на животі. Кров стікала на підлогу рубіновим струмочком. Фає вмирала, це було очевидно.

-Ні… – Рубі впала на коліна поряд. – Ні, Фає, не зараз, будь ласка, не зараз… Не помирай, не…

-Рубі, – Чарівниця насилу говорила. – Послухай. Я вмираю, це правда… Вони вийшли із укриття. Нас таких залишилося зовсім мало. І я ледве тебе знайшла… Не могла тебе відчути, поки ти тут… Якщо ти хочеш мені допомогти, то краще слухай.

Рубі кивнула, змахуючи непрохані сльози.

-Часу мало… Відгорни мій плащ.

Рубі так і зробила. Дзенькнув метал. Біля Рубі лежали три мечі з вишуканими руків’ями, повністю зробленими з адулярів. Вони, здавалося, випромінювали саме сяйво місяця.

-Візьми їх. – Фає задихалася. – Це артефактні мечі, ними можна вбити Пророка. Він завжди буде там, де найбільше крові… Запечатайте Дзеркало відразу ж після цього. Воно десь тут… Випийте… Слова… Не… – цівочка крові витікала з її уст. – Війна… Вже… Тут…

-Ні, – безсило прошепотіла Рубі, стискаючи її руку. – Ні…

Легке сяйво довкола її постаті зникло, Чарівниця була мертвою.

-Ні… Фає, я помщуся, помщуся… Я обіцяю…

Рубі тихо плакала. Вона навіть не відчула, як чиясь рука опустилася на її плече, як голос Емілії промовив «Потім», чиїсь кроки потрохи віддалялися. У вухах дзвеніло, час немов зупинився.

Зрештою, Рубі піднялася з колін. Тіло Чарівниці безпорадно лежало під стіною. Дівчина підняла артефактні мечі і рішуче попрямувала назад до друзів.

Катрін із Емілією кинулися їй назустріч, Наставники і Стражі уважно на неї глянули.

-Що трапилося? – хором запитали подруги.

-Все гаразд, – Рубі кілька разів глибоко вдихнула, тамуючи плач. – Нам вже час готуватися, а ще, – Ернандес зиркнула на Наставників, – Фає сказала, що нам потрібно знайти Дзеркало, воно має бути тут.

І, можливо, хтось із нею хотів посперечатися, але вже тремтіла земля, наливався грозою далекий гул, а у повітрі витав запах, притаманний лише війні.

-На позиції, швидко, – шикнув Наставник Мо, вихоплюючи чакри.

-Дівчата, швидше, – Рубі нахилилася і щось прошепотіла подругам.

На світлі знову блиснули грані кришталевої пляшечки. Рубі перша піднесла її до вуст, роблячи маленький ковток.

Смакувала рідина, наче смачне вино. По тілу розлилося тепло і… Сила. Такої сили Ернандес ще не відчувала в своєму житті. Саме зараз і саме тут вона могла все.

Подруги перезирнулися. Гримнув злагоджений хор голосів:

-Демір Юмрук!

Між їхніми з’єднаними руками майнула крихітна блискавка, в Залі гримнув грім, і на мить запанувала тиша.