Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Я… Що? – Рубі підвела на нього погляд темних очей. – Я розбила Коло… Легенда!
На неї зиркнув Дуан. Тоді Катрін з Емілією. Зрештою, до всіх присутніх почало доходити. Стражі усміхалися, наче мовчки вітаючи одне одного з маленькою, але важливою перемогою.
-Легенда про Вогненні Серця, ось воно! Але…
-Що? – усміхнувся Наставник Мо.
-Тоді виходить, що ми з Севеном і є цими Вогненними Серцями.
На мить у очах Стража сяйнули сріблясті іскорки, і він міцно пригорнув її до себе.
-О, та ви ще просто тут і кохатись почніть, – роздратувалася Ем, тримаючи за руку Пілота.
-Якщо ти так просиш… – підступна пика Севена виринула над головою Рубі.
Компанія голосно розреготалася.
-Стражі, увага! – гримнув Наставник Рейнард, хоча і сам сміявся.
Усі зрештою позамовкали і розвернулись до нього.
-Отож, – почав Наставник. – У нас попереду є ще якийсь час. Нам просто необхідно підготувати зброю та одяг. Перегляньте свої ножі та мечі. Я не можу вас навчити ще чомусь понад те, що ви вже знаєте. Я лише прошу вас – будьте обережними. Скидається на те, що ми – остання надія цього світу.
-Наставнику, скажіть, – підняв руку Пілот.
-Слухаю?
-А у нас… У нас є якась надія?
Якусь мить Наставник дивився на них.
-Чесно? Я так не думаю.
Скидалося на те, що вони – таки остання надія цього світу. А ще на те, що довго вони цей світ не рятуватимуть.
Рубі, повністю перевдягнута в чорне, у бойових черевиках та рукавицях, із ножами на поясі, цього разу почувалася геть не у своїй тарілці. Її не покидала думка про те, що вже скоро вони зійдуться у великій битві з демонами. І навряд чи виживуть.
Майнули спогади про дитинство. Ось мама в оксамитовій сукні зустрічає гостей. Ось тато дарує мамі величезний букет квітів – Рубі пам’ятала, як вона навіть обіруч не могла його охопити. А ось народження Бланш. Радість.
Страж змахнула непрохану сльозу. Де вони тепер? Що з ними? Чи здорові вони? Чи взагалі… Живі?
Не думати. Рубі стиснула кулаки. Не думати, не згадувати. Не зараз. Не тепер, коли їхній світ руйнується на очах. Потім.
Навколо шумів натовп людей – Наставники щось обговорювали, Стражі чистили зброю та амуніцію, слуги, які ще залишилися в замку, допомагали, чим могли – хто зашивав одяг, хто шукав мазь і бинти, хто допомагав зі зброєю тощо.
Проте за всім цим невідступно слідували слова Пророка: «Смерть усьому вашому родові. Смерть».
Геть розгублена, Рубі озиралася навкруги. Мабуть, варто було б трохи поспати, чогось поїсти, розім’яти м’язи, може, заклинання якісь вивчити, хтозна…
Дівчина зупинилася, наче вкопана.
-Заклинання, – пробурмотіла вона собі під ніс і круто розвернулася на підборах. Знайти Катрін та Емілію, знайти їх, негайно…
-Рубі! – так несподівано вигукнула над вухом сестра, що Рубі мало не впала.
-Що? – гримнула у відповідь вона, з-під лоба зиркаючи на Катрін.
-Ти нам потрібна, – усміхнулася Емілія. – Ми вирішили поїсти і відпочити, ти з нами?
-Я точно з вами, але нам треба поговорити. – Рубі сторожко озирнулася. – Ходімо до мене.
Увійшовши до себе в кімнату, Рубі затягнула туди здивованих дівчат і швидко зачинила двері.
-Рубі, ти збираєшся нас убити? – закотила очі Катрін.
-О, дуже смішно. Слухайте, – Рубі розвернулася до них. – Ще коли ми були у Хосе, я бачила Фає…
У міру того, як її розповідь повнилася деталями, очі дівчат усе ширшали і ширшали, аж Рубі почала переживати, що на певному моменті вони просто повипадають. Проте саму розповідь вона таки завершила:
-І тоді вона дала мені ось цю пляшечку…
Вищезгадана посудина з’явилася із рюкзака, рідина заіскрилася на сонці.
Дівчата трепетно глянули на пляшечку.
-То це?.. – видихнула Емілія.
-Чесно? – Рубі зітхнула. – Я не знаю, що це. Але ж гірше не стане?
Катрін кивнула.
-Тоді… – Рубі зітхнула і застромила пляшечку до кишені. – Тоді ми вип’ємо це. І врятуємо світ. І…
-Рубі! – до кімнати з грюкотом ввалився Севен. – О… – його очі натрапили на дівчат. – Катрін, Еміліє… Нас кличе Наставник.
Дівчата мовчки йшли уперед, їхні кроки голосно відлунювали у порожньому коридорі. Наставник Алісдейр зустрів їх у Залі.
-Чудово, у нас якраз остання нарада перед битвою. Прошу сюди.
Стражі та Наставники стояли півколом. Адайн тримала за руку Пілота. Наставник Алісдейр зайняв своє місце.
-Отож, – почав Наставник Мо. – Всі ми знаємо – насувається велика битва. Можливо, для нас вона стане останньою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стражі Дзеркала , Yuleesi», після закриття браузера.