Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 25. Залізний кулак

Дзенькнувши, меч випав із руки. Усе ще спустошена, Рубі опустилася на підлогу.

Умить Севен опинився біля неї, пригортаючи до грудей. Уперше за своє життя Страж Ернандес розплакалася на очах у сторонніх людей. Звідкись узялася Катрін, несучи в руці чашку.

-Ось, випий, – мовила вона, опускаючись на коліна поруч із сестрою.

Рубі зробила ковток, спираючись головою на груди Севена, і відразу ж відчула, як розслабляються м’язи, а тіло наповнює приємне тепло.

-Дякую, – вона слабко усміхнулася.

Навколо все ще панувала тиша. Усі були настільки шоковані останніми подіями, що навіть не подумали про те, що Бал уже завершився. Придворні просто стояли, не в змозі говорити.

-ЩО ТУТ ВІДБУЛОСЯ?

Голос, який гримнув позаду, неможливо було із чимось переплутати. Говорив Наставник Мо.

Стражі обмінялися швидкими поглядами, а Катрін уже бігла назустріч Наставнику Алісдейру.

-Дей, все… Все гаразд? Як..? А!..

Дівчина полетіла просто в обійми Наставника, який пригорнув її так міцно, аж їй дихати стало важко. Так вони і стояли, обіймаючись, із заплющеними очима, наче боячись відпустити одне одного – раптом хтось із них зникне?

-А хіба це… – подав голос Наставник Кормак, який зайшов слідом.

Наставник Мо лиш махнув рукою.

-То, може, хтось мені таки пояснить, що тут і до чого?

Рубі, Ем і Катрін – із обіймів Алісдейра – перезирнулися. І почали пояснювати.

В хід пішло все – видіння Рубі, сон Севена, розмова із Королем, подарунки хтозна від кого, Демонічний Пророк, його вплив на свідомість Рубі…

-Я навіть не думала, що мій сон буде мати якийсь вплив на реальність, - розвела руками Рубі. – Це ж сон, мало, що мені могло би наснитися. Але, як бачимо, вплив таки був, та ще й який. Я… Ах!

Рубі схопилася за руку і, якби не сиділа на підлозі, точно впала б. Емілія рішуче підійшла до неї і відкинула матерію. На шкірі вимальовувався останній шрам – не криваво-червоний, як попередні, але ясно-рожевий, наче давнє поранення, яке ще давало про себе знати.

-Це ще що таке? – гримнув наставник Кормак, аж кілька придворних здригнулося. Досі вони просто мовчки спостерігали за подіями.

Рубі понуро опустила голову. Дуан підійшов ближче.

-Це Прокляття Дев’яти Ножів. Вона мічена, – на обличчі Стража з’явилась огида.

-Що? Мічена? Що за?.. – Рубі стиснула скроні руками. – Про що ти?

-Мічена, – повторив Дуан. – Ти співпрацювала з ними. Спілкувалась. Ти їм сподобалась. Вони хотіли перетягнути тебе на свій бік.

Севен стиснув кулаки.

-Страж Ачилл, отямтесь! – буркнув Наставник Рейнард. – Ми всі їм подобаємось. І всіх нас вони із задоволенням перетягнуть на свій бік. Якщо ми їм дозволимо. Ви казали, що у нас часу небагато?

-Так, – кивнула Ем. – Так виглядає.

-То чого ж ми стоїмо? До роботи, – загорівся Наставник Алісдейр, усе ще не випускаючи Катрін із обіймів.

-Пробачте, – раптом прозвучав поруч незнайомий голос. Усі разом Стражі різко обернулися.

Голос належав тендітній дівчині років сімнадцяти. Її руки нервово перебирали сіру тканину красивої сукні з вишивкою.

-Пробачте, – повторила вона. – А… Що це тоді виходить? У нас більше немає Короля? Немає Правителя?

-Боюся, що ні, – нелюб’язно відказала Рубі, все ще потираючи передпліччя. – Доведеться вам шукати нового.

-Нового? – загомонів якийсь товстун у золотому одязі. – Ви покинете нас напризволяще?

-Що ви маєте на увазі? – Катрін подала голос звідкись із глибин футболки Наставника.

-Ви… Не залишитесь із нами? – Знову озвалася дівчина. – Не будете нашими правителями?

-Правителями? – Севен з подивом зиркнув на дівчину, від чого та миттю знітилася і почервоніла. – Ми?

-Як тебе звуть? – уточнила Рубі, підіймаючись, урешті, з підлоги.

-Етуаль, – майже прошепотіла вона, ще більше почервонівши.

-Зірка, – кивнула Рубі. – Ось, що, Етуаль. Ми не Правителі. Ми Стражі. А Стражі не правлять. Вони захищають.

Усі разом Стражі вийшли із Зали чітким кроком.

-Ходімо до Адайн, – запропонувала Рубі. – Я щось про неї навіть не згадувала…

-Теж мені, диво, – пирхнула Катрін.

-Хто б казав, – Ернандес закотила очі. – Ти також не рвалася з нею сидіти.

-Ох, та заспокійтесь, ви обидві нянечки від Бога, – зареготала Емілія. – Я дала Адайн кілька книжок із королівської бібліотеки. Можливо, він був би проти, та я його не питала. А одна із служниць принесла їй поїсти. Наскільки я розумію, вона зараз спить. Тому давайте краще підемо до мене.

Наставник Мо кивнув, і вони всі завернули у бічний коридор.

-Що ж, – Наставник Кормак розвернувся до решти. – Вітаю, Страж Ернандес. Ви розбили Коло із Демонічним Пророком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍