Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Гаразд. Це зробить вона.

Кололь заскімлив. Пророк кивнув, і в цьому кивку було щось… Щось таке, як повага.

-Дай зброю Стражниці, – зневажливо кивнув Пророк королю, наче якомусь лакеєві. Той пошукав поглядом хоча б когось із прислуги, але, оскільки ніхто не наважився зрушити з місця, правителеві довелося йти самому. Меч, який він приніс, був, мабуть, із його колекції – вершина навіть не ковальського – ювелірного мистецтва. Срібний від фігурного ефеса до вістря леза. Розсип коштовних каменів на руків’ї. Ідеальна збалансованість.

Скоряючись одному порухові Пророка, Севен упав на коліна. Безвольною рукою Рубі взяла меч.

-Нарешті, – видихнув Пророк. – Нарешті я до тебе дістався, Стражнице!

Севен дивився на неї, і в його очах мілів океан. Наче уві сні Рубі підняла руку із мечем. Це відчувалося так правильно, потрібно, наче настав момент у житті, до якого вона завжди прагнула…

-Рубі, ні! – раптом гримнув голос Емілії. – Борись! Борись, Рубі, це не ти! Рубі!

Ернандес ледь помітно здригнулася і перевела погляд на меч у своїй руці. В очах майнуло розуміння. Стражниця перехопила меч упевненіше.

-Ну ж бо, Стражнице, – голос Пророка ставав нетерплячим. – Зроби це врешті!

-Зроблю, – крізь зуби процідила Рубі і змахнула мечем. Майнув срібний спалах, і меч по саме руків’я увійшов у груди Демонічного Пророка.

І він закричав, закричав так гучно і зболено, наче його живцем спалювали на вогнищі.

-Що ти наробила, дурне дівчисько? Що ти наробила?! Ви помрете! Ви всі помрете! Смерть! Смерть усьому вашому роду! Смерть!

Запала лунка тиша, і Демонічний Пророк зник, а разом із ним зникла і Королівська сім’я.