Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Що? – Ернандес майже прошепотіла це питання, не в змозі повірити в те, що відбувається. – Що ви..?

-Подумай, – Правитель нахилився ближче. – Так близько до мене досі перебувала тільки моя дружина, та вона… – Він скривився. – Тепер, коли я побачив тебе, то зрозумів, – не вона мені потрібна. Тільки ти. 

Його голос доводив її до божевілля.

- На цьому Балу ти єдина Зоря.

Десь збоку її пропікала поглядом Королева. Принц, міцно тримаючи за руку Емілію, жадібно пожирав їх очима. Принцеса дивилася на все це зверхньо, ледь наморщивши носа. Із юрби виринуло лице сестри, серйозне і занепокоєне. Проте все це було неважливим.

На цьому Балу ти єдина Зоря.

На цьому Балу вона єдина Зоря.

Бал кружляв навколо, зливаючись у сяючий туман, в якому зникає її минуле, теперішнє та її призначення.

І стає легко. Так легко, що сама собі вона здається невагомою, наче от-от злетить над підлогою, кудись увись, до зірок, а, може, до тієї одної Зорі, якою вона була.

Усе ще лунав сміх, усе ще грала скрипка, наче співаючи лебедину пісню. Ніхто і отямитися не встиг…

І раптом посеред блиску свята до бальної зали пронизливий вітер увірвався, до стелі піднявся стовп диму, і в його клубах страшна постать Демонічного Пророка з’явилася. Указуючи пальцем на Короля і Стражницю, він заговорив, і голос його нагадував ревіння звіра і каменепад у горах.

Ернандес подумки процитувала щойно побачену легенду.

Не зважаючи на те, що Рубі жодного разу не бачила Демонічних пророків, вона зразу зрозуміла, що це він. Це було логічно. Так і має бути. Він мусив зараз прийти.

Рубі усміхнулася, наче уві сні.

-Я привів її тобі, – заговорив Пророк. – Час розплатитися за свої бажання.

Король намагався перекричати вітер:

-Я вже віддав тобі свою душу! Чого ти ще хочеш?

Придворні сахнулися від нього, наче від прокаженого. Залою прокотився шепіт, в якому вчувалося розчарування і засудження.

Рубі розгублено озиралася, ніби вперше побачила бальну залу, не впізнаючи нікого.

Що відбувається? Де вона? Хто вона?

Голос Демонічного Пророка звучав сухо і безжально:

-Віддай мені своє серце!

-Я не можу, – аж задихнувся король. – Я тоді помру.

-Авжеж, – кивнув Пророк. – Помреш і тоді станеш повністю моїм.

-Я ж віддав тобі усе! – заголосив король. – Душу, життя, своїх дітей, дружину, своє служіння, всі сили і все, чим володію! Я не хочу вмирати! Я хочу жити!

Рубі спіймала на собі погляд Емілії. Подруга наче силкувалася достукатися до неї. Ернандес ледь труснула головою, намагаючись зосередитися.

Вона почувалася так, наче вони зійшли з тих зіжмаканих сторінок із легендою. Навіть більшість королівських хлюпань носом звучали, наче написані. Часове коло в усій красі.

-Заради чого? – тим часом глузував Пророк. – Ти ще маєш якусь ціль? Чи бажання? Без душі? Сумніваюся.

-Я не можу, – Король ридав, обличчям його стікали сльози. – Я не хочу так… Я не готовий померти! Залиш мені життя, благаю, забирай усе, золото, коштовності, мій палац, але залиш мені…

-Навіщо мені твої коштовності? – обірвав його голос Пророка. – Що я з ними робитиму? Душі, от, що ми цінуємо понад усе.

Крізь сльози король поглянув на постать, що височіла серед Зали. Темрява під каптуром Пророка, здавалося, загусла, намагаючись задушити всіх присутніх ненавистю.

-Ти можеш відмовитися від одного бажання на користь іншого. Віддай мені Стражницю. Останнім часом їхнє поріддя все частіше руйнує мої плани.

Рубі стиснула зуби, з усіх сил стримуючись. Іще не час, не зараз.

Наче божевільний, король схопився за голову, а білявий юнак стрибнув уперед:

-Я не віддам тобі її! Вона моя! Ти її отримаєш хіба через мій труп!

-Цікаво, – голос Пророка став замисленим. – Ти готовий пожертвувати життям через якусь хвойду, яка забула тебе, як тільки король покликав її?

-Вона не хвойда, – процідив Севен, і лід у його очах, здавалося, утихомирив скажений вітер пустелі.

-Он як… – тепер Пророк звучав зацікавлено. – Що ж, гаразд. Нехай буде по-твоєму. Вона житиме.

-Але? – Севен дивився на Пророка.

-Але? То ти розумний хлопець. – Демон задоволено засміявся. – Я заберу тебе, якщо ти так прагнеш собою пожертвувати. Але це зробить вона. Рубі покінчить із тобою сама.

Усі на них дивилися: хто з осудом на правителя, а хто – з надією, але на Севена.

Усі чекали.

-Що? – наче в трансі перепитав Страж Етелхард.

-Ти чув. Це зробить Рубі.

Запала тиша. А тоді Севен сказав: