Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Нарешті, – видихнув Пророк, простягаючи руки до дівчини, і її, немов ганчір’яну ляльку, підняло в повітря. – Нарешті я до тебе дістався, Стражнице!

І струснув залою крик болю і туги, зникла постать Пророка, разом із нею зникла Стражниця, і запала глибока сторожка тиша.

Так безславно закінчилася ця боротьба.

Однак вірять, що кожні сто років Стражниця повертається, знову знаходить своє вогненне серце і знову його втрачає. І так триватиме доти, поки вона не викриє підступів Короля.

І програє тоді Пророк, і зникне, розсипавшись на порох, і звільнить світ цей від своєї гидкої присутності, забравши з собою демонів своїх, а Стражі святкуватимуть перемогу, великий тріумф Добра над Злом…

Адайн підхопилася на рівні ноги. Ну, ось воно, осьдечки, так просто і зрозуміло. Ось, де історія має взяти поворот. То король…

Дівчинка нажахано опустилася назад у крісло. Ось, що означали ті слова Дуана: «Стережіться високого, він не з вами, ніколи не був…». Високого, величного, його Величність король. Вони даремно тікали. З вогню та в полум’я, вони потрапили в саму пащу хижака.

Мала Стражниця рішуче підхопилася на ноги. Нехай. Так просто цьому хижакові їх не зжерти. Вона знала, що треба робити – негайно показати легенду Рубі.

***

Ернандес розгублено крутила головою, просуваючись уперед, обережно обходячи людей.

Щось готується. А Рубі до останнього не вірила.

Невже вона така сліпа? Самовпевнена? Куди поділися усі її навички? Усі вміння Стража Ернандес розвіялися десь у солодкому забутті, у золотистому тумані, в якому мерехтливими мареннями сяяли всі події останніх днів, а погляд Короля обіцяв блаженство і почесті.

Хтось раптом смикнув її за сукню.

-Рубі!

-Адайн?! – Ернандес глянула вниз. Дівчинка стовбичила перед нею, різко виділяючись своїм темним одягом на фоні святкових убрань придворних.

-Рубі, я маю тобі дещо розповісти, – Адайн, як ніколи серйозна, тривожно озирнулася. – Негайно.

-Гаразд, – Стражниця кивнула, і дівчинка потягнула її за руку до невеличкої ніші в стіні.

Упевнившись, що ніхто не звертає на них уваги, Адайн глибоко вдихнула, збираючись із думками.

-Отож, сьогодні, поки ти була тут, я зайшла до бібліотеки…

Поступово Адайн розповідала про свою знахідку. Підкріплювала сказане чимось вагомим – акуратно вирваними з книги сторінками. Вражена до глибини душі, Ернандес рядок за рядком поглинала нову інформацію. І, що більше Адайн говорила, то сильніше билося серце у Рубі. Те, що вона чула, вселяло в неї надію і, разом з тим, тривогу. Дівчина відчула, як починає тремтіти від усвідомлення усієї відповідальності.

-Адайн, ти…

Чиясь рука раптом опустилась на плече. Стражниця обернулася – просто перед нею заіскрився погляд Правителя Неверії.

-Рубі, ти ж потанцюєш зі мною, правда?

Дівчина здригнулася, наче від ляпаса. Фраза, яка так довго відлунювала в її голові, раптом злилася з реальністю, і її відлуння посипалося на мармурову підлогу Зали пригоршнею золотих монет.

Правитель раптом зиркнув їй за спину – Рубі ледве встигла сховати в жмені зібгані сторінки.

-А ти що тут робиш? – солодкаво заговорив він, забачивши Адайн. Очі його були насторожені. – Дітям, навіть таким дорослим, уже час відпочивати.

-Я…

-Пробачте, Ваша Величносте, – втрутилася Рубі, знову привертаючи його увагу і відчуваючи, як вологі від хвилювання пальчики Адайн намагаються витягнути з її кулака скручені сторінки. – Дівчинка підбігла до мене на кілька хвилин, у неї певні… Неприємності…

-Це правда? – Король перевів погляд на дівчинку, яка, схиливши голову, закивала, заливаючись рум’янцем. Рубі дала можливість забрати папірці, а тоді нахилилася до малої.

-Адайн, підійди до Емілії або Катрін, я впевнена, що вони тобі допоможуть.

Дівчинка на мить підвела погляд на неї, наче говорячи «Не переживай, я усе зрозуміла». А тоді вона зникла так швидко, що Рубі навіть не зауважила напрямку, в якому Адайн поспішила.

Зітхнувши, дівчина розвернулася до свого візаві. Будь, що буде.

-Ти потанцюєш зі мною, – король подав їй руку, вже не запитуючи.

Наче уві сні, рука Рубі лягла в його долоню.

-Ти істинна правителька, – слова Короля обпікали її шкіру. – Це твоє свято. Я твій. Ми усі твої. Ми в твоїй милості. Якщо…

Рубі підняла голову, і мед її погляду злився із кригою в його очах.

-Якщо ти залишишся тут, із нами. Зі мною. Я готовий дати тобі все, про що ти тільки могла мріяти. Подумай. Що тебе чекає, якщо ти продовжуватимеш свою кар’єру Стража в Університеті? Ти хочеш до кінця життя виконувати дрібні доручення і бути на побігеньках у Ректора?

Рубі все ще дивилася на нього, наче не розуміючи, чого він хоче.

-Залишайся зі мною, – вів далі король. – Погоджуйся, і я зроблю твоє життя чудовим. Як може така краса та майстерність марніти в стінах Університету, наражаючись на небезпеку? А тут… Тут ти зможеш бути в складі моєї особистої варти. Можеш керувати нею.