Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Я думала ти вмер!– крикнула вона.

–А…Ой. Вибач.– розгублено кинув він.

В її голові щось зламалося – не від страху, а від напруги, яка наростала весь цей час. Вона різко ступила вперед, несвідомо скоротивши відстань настільки, що відчувала його дихання на своєму обличчі.

–Довбень! Йди до стіни, бо знову звалишся!

Адам здивовано моргнув, його погляд ніби зчитував кожен найменший рух її обличчя. Його думки плутались, чому вона так злиться? Чому він відчував жар у грудях від її слів, як від удару?

– Якщо ти думала, що я помер, хіба не мала скучити?– спитав раптом він.

Скарлет стиснула кулаки.

–Заціпся.

Адам нахилив голову, обвівши поглядом її очі, вуста, а тоді знову очі.

–Змусь мене.

Її губи стиснулись у тонку лінію. Їй хотілось зробити щось. Бодай щось, може дати підсрачника? Схопити за вухо? Вкусити? Випхати за двері? Та, ні, може сходити до психолога і пропрацювати прояви агресії?! охолонь уже, Абрамс! Вона була розгнівана, бо хвилювалась. Бо думала, що його вже немає.  

–Не спокушай.– похитала головою вона.

–Хто б казав.– зітхнув Адам, не відводячи від неї очей.

Аарон, спостерігаючи з відстані, закотив очі:

–Агов! Зніміть собі кімнату!

Скарлет роздратовано зітхнула.

–Так, зараз сходимо в сусідню ілюзію і знімемо.

Адам усміхнувся їй, не в змозі втриматись.

–Чого ти зла?–спитав він.

Аарон розсміявся:

–Бо вона хвилювалась за тебе.

Скарлет кинула на хлопця вбивчий погляд і він підняв руки в захисному жесті.

Адам замовк, його погляд ковзнув по Скарлет, яка здавалась такою ж розгніваною.

–Що, справді?– здивувався він.

–Еге ж, не думав, що вона вміє. –гиготів Аарон.

Адам повільно підняв погляд на хлопця.

–Ну, не всі ж хвилюються виключно про себе.– закотив очі Адам, відповідаючи хлопцю.

Скарлет різко кинула погляд на Адама, вона здійняла підборіддя і прикрила очі. Ці слова щось змінили. Її погляд став гострим, але був у ньому якийсь проблиск, який Адам ніяк не міг розшифрувати, але чомусь всім тілом пробігло поколювання, неначе від статичної електрики. Вона дивилася на нього так, наче намагалася вирішити рівняння, яке ніколи не мало правильної відповіді. Він відчував цей погляд на собі, і раптом все всередині неначе обірвалось. Відчуття неначе він з’їжджав на гірках з висоти різким спуском. Напруга. Адреналін. Невизначеність. Раптове тепло. Бажання. Втрата реальності, неначе нікого поруч більше не було. Тільки великі сірі очі, що гіпнотизували його. Він не помітив, як її пальці стисли  його сорочку. Не помітив у який момент її губи торкнулись його, чи коли він сам міцно притиснув її до себе, провівши великим пальцем по її щоці. Цей поцілунок не був запланованим. Але він був невідворотним. Їхні губи торкнулись сміливо, неначе вони робили це безліч разів, неначе вони знали одне одного і просто вітались знову. Серце вистрибувало з грудей, все тіло і мозок потребували, щоб ця мить продовжувалась і не закінчувалась ніколи.

–Так, і ви обоє мені це щойно дове…О-оу! Так тримати, чуваки!–крикнув Аарон.

Адам вже і забув, про що вони говорили до цього поцілунку, тож просто показав непристойний жест Аарону, не відриваючись від Скарлет. Та вона відступила першою, відірвавшись від нього так різко, що хлопець аж похитнувся вперед. Попри очікування Адама, (який був певен, що як тільки до Скарлет повернеться холодний розум – вона пошкодує про цей крок), на диво не була налякана, але її дихання залишалось прискореним. Хоч сама вона і була дещо насторожена. Вона дивилася на нього, ніби шукаючи пояснення.

–Я не певна, що це гарна ідея.– сповістила вона, досі намагаючись вирівняти дихання.

Адам провів рукою по потилиці, його пальці несвідомо заплутались у волоссі.

–Я теж не певен.– зізнався він.

–Ми ж толком і не спілкувались.– хитала головою Скарлет, зробивши крок вбік.

–Мені здається, ми дізнались одне про одного значно більше за інших людей.– шукаючи її очі, які вона чомусь ховала від нього, відповів Адам.

Скарлет відвернулась, склавши руки на грудях.

– Але ти… і твоя дівчина…– тихо почала вона.

Адам мовчав секунду.

–Це все дуже складно.– опустив очі він.

Скарлет повернулась до нього через плече.

–Ти не готовий до цього.

– Я не знаю, чи готовий. – зізнався він.– Справді не знаю. Але я хочу дізнатись.– він зробив крок до неї.– Я хочу, щоб ми більше проводили час поза цього всього бедламу. Можливо, з часом ми…

Скарлет похитала головою, ледь всміхнувшись.

–Можливо.

–То ти згодна?

Вона знову похитала головою, чим викликала хвилювання Адама.