Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

– Для початку треба вижити.

Адам видихає з усмішкою.

–І якщо ми все ж виживемо…

Скарлет відступила на крок.

–Тоді ми дізнаємось, ким стали насправді і що з того вийде.– рівним тоном відповіла вона, віддаляючись.

Лів стиснула її в обіймах.

–Я так рада! Ви такі гарні разом.

–Наступний!– крикнула вона, виразно глянувши на Аарона.

–Я тебе ненавиджу, Арамс.– закотив очі він.

–Про що це ти?

–Ні про що.

–Скоро побачиш.– одночасно з ним відповіла Скарлет і зловтішно всміхнулась.

Кімната вже повністю відновилась і була напівтемною, ближче до виходу було помітно тільки обриси кількох людей, що мовчки стояли.

–Що це?– спитала Скарлет, вирівнявшись.– Фінальний бос?

–Радше дзеркало.– знизав плечима Патрик.–Аароне, дай-но мені свій ноут.

–Перепрошую?– не зрозуміла Лів, спостерігаючи, як Аарон передає наплічник Патрику.

–Останній бій симуляції – це сутичка з тією версією себе, яка зайшла до сюди на початку. – пояснював Патрик.

–То мені треба розквасити собі писок, щоб вийти з цієї божевільні?– спитала Скарлет.

–Останній бій, у значенні остання бойова частина симуляції. Завдання на ній не закінчаться, до виходу ще доведеться почекати.

–Йосип драний, як же я ненавиджу сценарюг!– гаркнула Скарлет.

–Вибач.– знітився Патрик, опустивши очі.

–Не тебе, ти – свій пацан. Але написав ти дичину. Серйозно, я відгамселю тебе, коли виберусь звідси!

–Домовились. – всміхнувся Патрик.–А поки направ цю агресію до себе.

Темрява навколо поступово розсіювалась, і от, всі вони стояли лицем до лиця з...Самими собою. Ті ж очі, риси, та ж постава, тим не менш, відчувалось щось штучне у побаченому. Їхні копії стояли нерухомо, щось змінилось у їх поглядах. П’ятірка, що йшла до виходу відрізнялась від тої, яка щойно увійшла. Вони все ще відчували біль, але робили кроки до покращення власного становища. Очі тих, що були лише на старті, мали характерний відблиск прихованого страху, відчуття провини, що пронизує, пробирає до кісток, провина трансформувалась у їх гнів, егоїзм, гордість, прагнення до самознищення. Зоровий контакт з ними, змушував згадати все, що вони намагалися забути. Все, що викликало сором. Ті версії їх, на початку симуляції, це те, чого кожен з них насправді соромився. Знервованість, розгубленість, гнів, пиха, що приховували рани, які ще не загоїлися.

Адам стояв в іншому куті кімнати, дивлячись на себе самого. Той погляд, сповнений страху перед невідомістю доводив  його до сказу, як та сама нерішучість, яка змушувала його ставити питання замість того, щоб діяти.

–Що зараз, Адаме? Кинеш дурнуватий жарт, щоб розрядити обстановку?– спитала ілюзія.

–Для чого?– спитав він.

–Як, для чого? Щоб все було легше і приємніше.

–Що ж тут у біса легкого?

–О, так. Твоя любов до всього складного і загадкового. Розумію, чому ти запав на неї.– кивнувши на Скарлет, що була занурена у бій із собою, сказала ілюзія Адама.

–Припини це.

–Ти ж розумієш, що нічого не вийде? Ти принесеш їй тільки страждання, а їй їх, повір, і так вистачає.

–Припини.

–Чого? Бо ти не любиш правду? Бо ховаєшся за дурнуватим оптимізмом? Адаме…Думаєш, я не знаю, що за думки в тій голові? Ти думаєш, що після симуляції ви зблизитесь і ти матимеш змогу пізнати її, що вона вилікує твоє розбите серце і ти знову будеш щасливим, хіба ні? Ти думаєш, що ви пасуєте одне одному, що у вас є майбутнє. Але відкрию секрет: навіть якщо, вона коли-небудь розгляне таку можливість – ти травмований і не готовий до стосунків.

–Замовкни!

–Ти шукатимеш її у новій дівчині. Ким би вона не стала. Ти шукатимеш найменші подібності: колір волосся, усмішку, улюблене кіно, ти звертатимеш увагу чи встають вони у той самий час, чи їдять вони однаковий сніданок, з яких чашок п’ють каву, порівнюватимеш їх у ліжку…Ти шукатимеш Кортні, Адаме, бо не забув її. І не забудеш ніколи, навіть, коли біль стихне. Тож, ким би не стала нова дівчина, Скарлет чи якась інша – ти занапастиш її. Чи заслуговує вона на це? Як думаєш?

Лів зробила крок вперед, але її тіньова копія віддзеркалила рухи, немов насміхаючись.

–Що сталось, принцесо? Знову хтось неочікувано не впав до твоїх ніг?

–Заціпся.

–В мене волосся збилось?

–Поправити тобі зачіску?- замахнувшись, спитала Лів.

Її ілюзорна версія розреготалась, зробивши кілька кроків довкола.

–Думаєш, бодай комусь із них усіх ти потрібна? Думаєш вони підтримуватимуть зв’язок із тобою? Ти найдратівливіша з них усіх. Ти не потрібна їм. Змирися з тим, що ніхто тебе ніколи не любитиме. Бо ти – ніщо.

–Це якась чергова психологічна пастка? – шипить Скарлет, стискаючи кулаки. Її версія не рухалась, але вираз обличчя неначе кричав: "Ти не готова."– Ну?! Нападай, чого стоїш?! Я б вже давно напала!