Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Дім зустрів знайомим скрипом дверей, ароматом маминої кави й тишею, яка ніколи не буває порожньою. Вона — про спогади. Про речі на своїх місцях. Про тебе — того, яким ти був до дороги.

Я переступив поріг і раптом відчув: щось і справді змінилося.

Може, не дім. А я.

Мамин голос долинав із кухні:
— Зняв взуття? Не захолодився? — звичні слова, як обійми.
Я усміхнувся:
— Зняв. І ні, не замерз. Навіть навпаки — розігрівся світом.

Ми сіли пити чай. Я розповідав — про вуличних музикантів, про парк із лебедями, про маленьку книгарню, де продавець носив краватку в слоників. Мама слухала й сміялась, ніби слухала казку. Але ця казка — була нашою.

— Бачиш? — сказала вона тихо. — Світ — твій. Просто не бійся йти.

Я подивився на неї. В її очах усе ще був мій дім. Але дім уже не був тільки тут. Він розростався в мені — з кожною дорогою, з кожною зміною.

Того вечора я довго лежав у своєму ліжку. Дивився в стелю. І думав:
"Дім — це місце, де тебе чекають. Але й там, куди ти ще підеш — завжди можна принести частинку дому з собою."

---