Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Олег не знав, ким за життя був Святий Хавкін і що він проповідував. Тому не можна було сказати, наскільки канонічною є відсутність монахів Хавкіна перед битвою. Принаймні, бенкетувати вчора як востаннє монахи Хавкіна не цуралися.

- Ми прямуємо на берег, - жестовою мовою сказав Олег. - Йдемо за Лулою, - уже вголос вимовив він і повів фіолетові роби разом із Гуаном за собою, вниз стежкою.

Олег і монахи Мари скоро обігнали повільних здорованів зі Школи Святої Дірки від Задниці.

За хвилину храм Мари вже швидко крокував поруч із послідовниками Праведного Слива. Послідовники Слива не мали вираженої мускулатури або широких плечей. Їхню шкіру вкривало суцільне чорне татуювання і серед зелених ченців і черниць не було жодного з короткою зачіскою. Уночі Олег уже не міг розпізнати, хто йшов поруч із ним стежкою: жінка в зеленій робі чи чоловік.

Місячного світла не вистачало очам, і час від часу Олег спотикався об коріння дерев у себе на шляху. На щастя, нове взуття берегло його пальці й нігті в цілості.

Трипалий майстер хоч сам і не вмів ходити, але взуття Олегу він зшив добротне. У шевця немає ніг? Або як там люди кажуть?

Зовсім скоро фіолетові монахи Мари вийшли за межі молодого лісу до кам'янистого узбережжя. Внизу на них чекали взуті в залізо люди. Серед монахів Святого Вінчі стояла і сіра Лула.

Жовті монахи простяглися вздовж замерзлого берега й уважно стежили за горизонтом. У руках у послідовників Вінчі висіли якірні ланцюги з привареними до ланок колючками.

Кам'янистий берег складався не тільки з дрібної гальки, на березі було й багато каміння значно більшого. Частина з них встигла намертво вмерзнути в застиглу морську піну.

Червоний монах Риба був єдиним, хто так і не спустився до берега, а продовжував спостерігати за всім, стоячи на чолі у Жаби. Сам настоятель без храму не проглядався з такої далечіні, проте його золотий ключ майже виблискував під променями нічного світила.

Наслідуючи Рибу, Олег теж знайшов великий камінь і застрибнув на нього. Безмовні списи одразу оточили його високий постамент з усіх боків.

Чорний берег став майже повністю зеленим. На вчорашніх зборах були присутні близько півтисячі послідовників праведного Слива, а зараз їхня кількість подвоїлася. Можливо, потроїлася.

Пройде ще трохи часу і білі роби зі Школи Святої Дірки від Задниці теж дійдуть до берега. Олег виглядав їхню появу з особливим нетерпінням.

На розчарування Олега, учнів Школи не чіпав той щедрий вибір каміння, що їм пропонував цей пляж. Нічого, крім байдужості, монахи-велетні не виявляли.

Послідовники Праведного Слива продовжували поповнювати монашеське військо.

- Добре, що ці хлопці за нас, - вголос поділився Олег і вказав на орду червонооких монахів навколо. - Мене вони й поодинці напружують більше за всякого Демона, а тут тільки їх із тисячу, якщо не більше.

Гуан чемно посміхнувся. Монахи у фіолетовому закивали.

"Вони знають щось, чого не знаю я", - подумав про себе Олег.

Стало ще холодніше. Мороз уповільнював і без того томливе очікування Мари.

Бугаї в білих робах від нудьги перекидали свої кругляки з руки в руку. Монахи Святого Вінчі так само тримали берег в оточенні, немов тільки їхню присутність утримує приплив, а зовсім не зубодробильна холоднеча.

Аура тепла, що виходить від Гуана, посилилася. Особливо обігріву зраділи нирки і сечовий міхур Олега. Він більше не думав, як скоро йому доведеться відлучитися в бік через малу потребу. Гуан служив йому і монахам Мари як живе багаття. Тільки без полум'я, але й без гіркого диму.

Інші волоцюги з храму Святого Ігуана мали аналогічну здатність людини-багаття. Олег спостерігав як усі, крім представників Святого Вінчі, кучкуються навколо поставлених до них сірих монахів.

У воїнства монахів вималювалася підтримка - товстуни з храму Святого Ігуана. Олег навіть запідозрив, що у настоятеля Риби був якийсь план, яким він поділився з усіма, поки сам Олег дрімав у траві.

- Там! - закричав Риба. - Там! - повторно крикнув крижаному морю червоний монах.

Трохи підносячись над кам'яним пляжем, Олег не бачив нічого, окрім місячної дороги і темряви, що застилала все інше.

Мобільний Олега не вмикався. Можливо, акумулятор не витримав такого різкого похолодання.

- Ці, дай мені свій телефон, - скомандував Олег, і монах у фіолетовій робі кинув йому комунікатор, що працює.

Олег навів камеру в бік, куди ймовірно дивився старий Риба, і збільшив зум багаторазово. Не зрозуміло, як це могло йому допомогти, знаючи, що жодна камера не в змозі зафіксувати Демона.

Олег тільки сподівався побачити щось, що виривається із загального пейзажу. Хоча б перешкоди на екрані телефону. Олег навіть увімкнув камеру в режим "риб'яче око", посміюючись у себе в голові з червоного монаха.

- Я теж їх бачу! - голосно підтвердив один із монахів із колючими ланцюгами в руках.

- Гуан, залізь-но сюди, - сказав Олег і жестом запросив сірого ченця до себе на великий камінь. - Ти бачиш щось? - запитав він. - Якщо бачиш - опиши.