Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Я нічого не бачу, - примружившись, відповів Гуан.

Олег голосно видихнув носом.

- Вони йдуть у той бік! - сказав Риба. - Усі туди!

"Вони? - подумав про себе Олег. - У який бік? Куди йти?" - продовжував дивуватися він, спостерігаючи за воїнством монахів, щоб долучитися до потоку, коли ті рушать в одну зі сторін.

Без строю і формацій усі присутні на березі монахи-воїни маршем пішли наліво. Творці, чиї малоповерхові будинки розтягнулися недалеко від берега, напевно дивувалися.

"Чому вздовж берега бігає добра тисяча людей?"

- Стійте! - кричав з вершини Жаби настоятель Риба.

Військо монахів спочатку сповільнило крок, а потім зупинилося повністю. Жовті роби Вінчі так само вишикувалися одним рядом, оточуючи таким чином замерзле море.

Недалеко від місця, куди перемістилися монахи, міські вогні підсвічували місцеву набережну. Холод прогнав усіх городян звідти.

Олег не став довго нудьгувати і вигледів собі новий великий камінь. Він уже передчував, як забереться на нього і знову буде пафосно височіти над усіма.  

На подив Олега, статусне місце швидше за нього зайняв монах у зеленій робі. Це був ватажок шанувальників Праведного Слива.

Лідер татуйованих монахів не вирізнявся зростом чи фактурою. Його згорблена постава, навпаки, могла тільки ховати його в натовпі. Навіть червоні очі монаха дивилися вниз, і Олег не бачив їх.

Річ була у зброї, яка пов'язана якоюсь історією з самим Праведним Сливом.

Чорна коса.

Полотно коси не відбивало світло, зокрема й місячне. Вночі Олег куди краще бачив її довге древко. Мабуть, надто довге для того, хто сьогодні цю косу тримає.  

- Осколки Демона! - зі скелі рапортував старий Риба.

Монахи храму Мари зібралися в новий їжак, формуючи колючий бар'єр навколо їхнього неголеного лідера. Сам Олег перекинув булаву Йохана на інше плече. У праве вже не надходила кров.

Жовті роби Вінчі спустили свої ланцюги нижче. Тепер їхні ланцюги торкалися землі.

Півтори тисячі послідовників праведного Слива дістали зі своїх поясів півтори тисячі залізних доліт разом із півтора тисячами залізних молотків.

Школа Святої Дірки від Дупи тільки-но наздогнала всіх монахів і зупинилася в тилу воїнства.

- Настоятелю, - голосно звернулася до Риби Лула. - Який вони мають вигляд?

Лулі довелося трохи почекати, поки звук дійде до вершини скелі.

- Вони маленького зросту, - відповідав усім Риба.

- Схожі на дітей? - надриваючи глотку, втрутився в діалог Олег. Частина монахів на березі повернулася на його голос.

- Можливо, - з нотою невпевненості додав настоятель Риба. - Може це голі карлики.

- Голі карлики? - просто вголос сказав хтось із самої середини чернечого війська. У його розстановці наголосів відчувався важкий південний акцент.

Гуан тим часом дістав зі свого сірого мішка дерев'яний посох заввишки в людський зріст. Решта монахів Святого Ігуана теж повитягували жердини зі своїх джутових мішків.

На березі встановилася тиша. Замерзле море лежало в комі під покровом крижаної ковдри. Тільки ланцюги жовтих монахів Святого Вінчі повільно майоріли на вітрі й видавали тихий дзвін, коли їхні металеві кільця терлися одне об одного.

Посеред місячної дороги з'явилася пляма. Вона повільно збільшувалася і ставала більшою і більшою.

- Вони йдуть на нас! - кричав зі скелі Риба. - Тримайте цю заразу в одній купі! Їм не можна залишати межі міста!

Пляма на місячній дорозі перетворилася на натовп. На натовп дітей без будь-якого одягу. Ці діти не здавалися загубленими. Ба більше, манера, з якою вони наближалися до чернечого війська, давала чітке відчуття, що всі вони тут згуртовані.

Осколки Мари босоніж ішли по замерзлому морю. Вони виглядали як діти дошкільного віку.

У кожної дитини волосся на голові було густим і чорним. У багатьох із них замість пупка з животів стирчав помітний обрубок пуповини. На вигляд ці діти ніколи не знали догляду.  

- У храмі Мари я вбив щось схоже, - спокійно сказав Олег. - Не давайте їм плескати в долоні, якщо вони близько, - підвищивши голос, продовжував він. - Не дозволяйте їм пожирати плоть, адже поки ці тварюки можуть жерти людські тіла, їх не можна вбити.

Монахи-воїни охоче вислухали ці поради. Ті ченці, хто раніше сумнівався навіщо їхньому воїнству необхідна присутність навіть одного "не монаха", почали розуміти для чого Гуан із храму Святого Ігуана притягнув до них Олега.

Сам Олег навіть і не замислювався на тему "що він робитиме, якщо Демон Мара буде переможений?". Глобально, адже нічого не скінчиться зі знищенням або хоча б вигнанням одного єдиного Демона. Скільки цих Демонів бродить по сторонах світу? Він міг припустити, що як мінімум 3. Але Олег не розпитував інших монахів удень. Він обрав замість розмов сон.

Роль Олега - не герой. У кращому разі, якщо він віддасть усе і додасть ще щось зверху, то спина його може і послужить сходинкою до оного. Питання в тому, що Олег може запропонувати?