Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Ні, ні, ні! Я маю протистояти його ласкам... Я зможу! Я не опущуся до принизливого прохання!

Ось тільки моє тіло вважало інакше, мліючи від доторку рук чоловіка. Я була в розпачі і не втримала схлипу...

Арденс відразу вп'явся в мій рот губами. Він знову жорстко вторгався в мене, брав мене своїм язиком, люто стискаючи мої губи. А його рука ... Всевидячий ... Його рука в цей момент пірнула під сорочку і дивно ніжно погладжувала низ живота, раз у раз ніби ненароком зачіпаючи найчутливішу місцинку. Від цих випадкових швидкоплинних дотиків я здригалася, пронизана гострим задоволенням. Шалено вгорі, ніжно внизу - це зводило з розуму.

- Ну, що ти тепер скажеш про дотик дракона? Може, мені припинити, Анно?

У цей момент його палець проникнув під мою білизну...

У мене перехопило подих, а перед очима затанцювали плями.

- Ненавиджу! - пискнула-простогнала я, насилу утримуючись, щоб не притиснутися до чоловіка ближче.

- Неправильна відповідь, адептко, - і Арденс потягнув мою сорочку вгору...

Чоловік відсторонився на секунду, знову опалюючи моє тіло поглядом, милуючись. Потім уже ротом почав досліджувати кожен його міліметр, то облизуючи, то цілуючи, то трохи прикушуючи.

- Моя дівчинка... Ти зводиш мене з розуму!

Ох, його голос, його слова діяли на мене не гірше за дотики, викликаючи чергову хвилю солодкого тремтіння.

Я хотіла сказати, що все ще його ненавиджу, але остерігалася відкривати рота, побоюючись не втримати стогони, що розривали мене. Бажання ставало майже болючим. Я вже розуміла, що програла, адже я просто помру, якщо не відчую його в собі.

І я не втрималася. Здалася. Мої очі були вологими від сліз, а голос зривався схлипами:

- Арденсе, прошу! Я... Я хочу тебе!

Арденс різко зупинився і прибрав від мене руки, розставивши їх по обидва боки моєї голови. Я ледве не завила від розчарування. Подивився мені в очі - довго, наче вбираючи мій затуманений бажанням погляд. Поцілував. Так, тепер це справді був поцілунок – пристрасний, але водночас трепетно ніжний.

У мене покосилися ноги, я була готова заплакати. Я б упала, але чоловік мене впіймав і дбайливо відніс на ліжко, навалюючись вагою свого тіла.

Я продовжувала схлипувати, а Арденс швидко пройшовся по моїх грудях і животі губами, поки не спустився вниз. І чоловік доторкнувся до мене язиком... Немов пройшовся рідким полум'ям.

Всевидячий, я була така збуджена, що кожна клітинка мого тіла жадала його дотиків, а коли їх отримувала - вибухала від задоволення, потім же вмирала, коли його язик чи руки покидали її.

Язик чоловіка дарував незрівнянне задоволення. Мені точно було б дуже соромно, якби я все ще могла усвідомлювати себе... Зараз же я ніби перестала існувати, розплавилася під його ласкою і перетворилася на грудку оголених нервів, все моє буття обмежувалося лише цими дотиками, я жадала їх, горіла ними.

- Прошу, Арденсе, будь ласка... - знову схлипнула я, не в змозі більше витримати жодної миті цієї солодкої муки.

І Арденс зглянувся. Один порух його пальців - і я  вибухнула мільярдами зірок, вигукнувши ім'я чоловіка і з силою стиснувши його плечі, залишаючи на них червоні подряпини.

Арденс знову заглушив мій крик поцілунком. І коли до мене вже почав повертатися зір, він увійшов у мене повністю, наповнюючи собою до країв. Рухався сильно, але неквапливо, цілував мою шию, груди. Я ж, досягнувши піку задоволення, тепер змогла дивитися на чоловіка - потай, ховаючись від самої себе - милуватися його тілом, і знову божеволіти від моря бажання, що плескалося в його погляді. Я вловила ритм і зарухалась у такт чоловікові, глибше вбираючи його в себе. Незабаром у мені піднялася нова хвиля насолоди. Вона була наче цунамі - потужне і невблаганне, що зносить все на своєму шляху... Я навіть не могла подумати, що може бути так... так чарівно, так добре, так убивчо приємно.

Ще деякий час ми лежали в обіймах один одного, важко дихаючи, не розуміючи, як ми не згоріли вщент, не знаючи, що ми окремі істоти.

Однак реальність була невблаганною, вона насувалася разом із тяжкістю в голові, разом із думками та почуттями. Сльози річкою покотилися з очей. Я не могла їх стримувати.

Що Арденс хотів довести цією близькістю? Що я його хочу? Так, це в нього вийшло. Що я його кохаю? Так, це також було правдою. Досі було.

- Навіщо ти це зробив? - спитала тихо.

Арденс похмуро глянув на мене:

- Щоб показати тобі, впертій, що ти досі кохаєш мене.

- Кохаю, Арденсе! Так! Але це не дає тобі на мене жодних прав, чуєш? Я сама зневажаю себе за це кохання. Я викоріню його, навіть якщо для цього мені доведеться живцем вирізати частину серця.

- Прокляття, Анно! Це не справедливо! Адже я, як і раніше, той самий чоловік!

- Ти брехав мені.

- Я чесно відповідав на всі твої запитання.

- Лише формально. Ти ж бачив, що я не сприймала твої слова серйозно. І Відбір... Ти вибирав кандидаток собі в  дружини весь цей час, - я надривно засміялася. - І ще кажеш, що був чесний?

Арденс скуйовдив собі волосся і темним поглядом глянув на мене.

- Забудь про Відбір, Анно, - чоловік твердо викарбував кожне слово, ніби навіював мені. - Якщо вся справа лише в ньому одному... Уяви, що його не буде.

- Ти не можеш скасувати Відбір наречених, - сумно усміхнулася я, відкидаючи його слова, не дозволяючи їм зайти далі вух, потрапити в серце, вгризтися в розум.  Адже навіть дурню ясно, що скасувати Відбір не може навіть імператор - адже це віковий закон, а в нинішніх обставинах це ще й прямий привід для Гершандта ввести війська. Адже якщо аратські аристократки втратить статус наречених, їх одразу оголосять заручницями. Та й Арденс не може на таке піти, адже всі наші можливі діти опиняться поза законом, не стануть офіційними спадкоємцями, а отже, Арденс не зможе претендувати на титул імператора. Адже у Загір'ї не старший син займає престол, а той, у якого першими з'являться законні спадкоємці...