Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 92

Тому побачивши вдалині невеликий лісок, пришпорила коня. Біля самої кромки, озирнулася на всі боки і, ведучи коня під вуздечку, залізла вглиб, щоб з дороги мене не було видно.

Тільки забредши подалі, змогла розслабитися. Коня відпустила пастись, а сама присіла під деревцем і почала вивчати вміст похідного мішка. Перше, що з радістю виявила, була скибка хліба, в'ялене м'ясо та фляга з водою. У цей момент зрозуміла, наскільки сильно зголодніла. Могла б за раз усе вм'яти. Але довелося заощаджувати, не відомо, коли найближче поселення, де зможу роздобути провіант. Злегка перекусивши, решту загорнула в шматок полотна і поклала в мішок.

Вміст торби мене порадував, тут були навіть взяті мною у лікаря бульбашки з еліксирами, і мішечок з місцевими грошима. Але найбільше захопили знайдені на дні моя рідна курточка та джинси. Якщо не дістануся нормальної ночівлі, можна буде заночувати і на природі, нічні холоди мені тепер не страшні.

Згадався одразу час, коли щойно потрапила в цей світ, тоді доводилося набагато складніше, і нічого, вижила.

Відпила трохи зілля для зміцнення, воно мені ще знадобиться. Краще сьогодні проїхати якомога більшу відстань, переслідувачі - люди військові, ще й на чолі з Чорним драконом, рухаються набагато швидше за мене.

Трохи полежавши на траві, змусила себе підвестися. Втому як рукою зняло. Хороший таки еліксирчик, ось би знати його склад. У нічну зміну на роботі дуже було б у нагоді.

Всю дорогу я забороняла собі думати про принца, тільки думки переслідували мене з непереборною наполегливістю.Що далі я від'їжджала від столиці, то важче ставало на серці. Кілька разів навіть хотіла повернути назад, настільки сильно було бажання повернутися до нього і все розповісти.

Доводилося собі повторювати наче мантру: «Тебе там чекає страта, навіть не думай!»

Але душа хворіла та плакала. Невже я справді закохалася? Чи просто його магія настільки сильна, що й досі не розвіялася? Начебто відстань має все виправити, тільки чому нічого не виходить?

Усередині, десь дуже глибоко, я вже знала правду, тільки не хотіла вірити в неї. Мені більше не бути такою як раніш. Повернувшись у свій світ, я не зможу жити своїм буденним життям. З Сергієм однозначно розлучуся.

І навіть якщо колись те, що сталося зі мною здаватиметься лише казкою, один чоловік, зовсім не схожий на лицаря в срібних обладунках, назавжди залишиться в серці.

До вечора я все ще не дісталася людського житла, довелося ночувати в невеликому яру, щоб з дороги мене не було видно.

Про те, що в цьому світі живуть дикі тварини, намагалася не думати. Та й у попередньому поході особливо ніхто не зустрічався.

Спала я тривожно, прокидаючись від найменшого шарудіння та крику птахів. Тому, як тільки засвітився світанок, вирішила їхати далі. Конячка моя відпочила, і можна продовжувати шлях.

Опівдні я, нарешті, дісталася до невеликого містечка. Поспішила надіти на голову шапку, ледве сховавши під нею волосся, не знаю, чи розвіялася ілюзія, але краще бути обережною. Прийдеться все ж таки їх обрізати, буде лихо, якщо коса випадково вивалиться з-під головного убору.

Розглядаючи кольори поясів городян, з радістю відзначила, що я їх уже бачила, та й сама місцевість мені була знайома. Отже, рухаюся у правильному напрямку.

Зупинившись у найближчій таверні, насамперед попросила у господині ножиці. Вона дивилася на мене недовірливо, але лише до того часу, як я замовила вечерю з випивкою, виваливши на прилавок кілька срібних монет. Побачивши їх, жінка розслабилася і прийняла мене, як то кажуть, з розкритими обіймами.

З досадою подумала, що вона запам'ятає мене через дивне прохання, але було вже пізно. Тепер головне, не затримуватись тут надовго.

Косу обрізала я мало не плачучи. Так хотілося залишити пам'ять про маленького принца, але, на жаль, хоч краса і вимагає жертв, життя мені дорожче.

Було б непогано ще й забарвитися в якийсь радикальний колір, та тільки немає ніяких можливостей. А питати про це у місцевих красунь побоялася.

З міста я виїхала на світанку. Знову попереду була тільки дорога, і серце нило все сильніше. Але я не давала собі ні на мить розслабитися і повірити в неможливе. Здоровий глузд підказував, що навіть якщо я тут залишуся, і навіть якщо принц мені повірить і захистить, ким я буду для нього? Без високого походження назавжди залишуся лише коханкою! Навіть зараз представивши це, мене душать ревнощі і все всередині протестує. Я не зможу! Не так я влаштована, щоб ділити його з кимось!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно