Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Коли в Україні почалося повстання, Речі Посполитій було не до турків. Останні змогли зосередитися на війні із Венеціанською республікою, яку вони виграли в 1669 р. Відтоді значна частина середземноморської торгівлі опинилася в турецьких руках. А Османська імперія попри певні ознаки занепаду не лише зберігала позиції, а й продовжувала свою експансію на європейські землі.

Та повернімося до Хмельницького. Що штовхнуло його в обійми турків і татар? Історики схильні вважати, що особиста образа, викликана конфліктом з Чаплинським.

Але, можливо, існували плани Владислава IV щодо втягнення Речі Посполитої у війну з Османською імперією? І Хмельницький реалізовував їх?

А, може, одне й друге?

Будучи ображеним на Чаплинського, Богдан звернувся до короля. А той порадив йому «боронитися шаблею». А міг же й натякнути: їдь до турків, татар, веди їх в Україну, громи шляхтичів — Чаплинського, Конєцпольського; ця війна нам потрібна; ми почнемо воювати з турками, і шляхта змушена буде це робити. Міг король дати Хмелю й певні гарантії.

Хтось скаже: це — конспірологічна фантазія. Ніби й так. Але вона не суперечить фактам і пояснює багато речей. Бо війна, яку розв’язав Хмельницький, в багатьох аспектах видається дивною. Дивною виглядає й поведінка, точніше, бездіяльність, Владислава IV на початках повстання. Дивною виглядає і його смерть. Розповідали, що короля отруїли[592].

Але як було насправді, ми ніколи так і не дізнаємося. Владислав IV і Богдан Хмельницький свої таємниці забрали в могилу.

«Дивна війна» з Річчю Посполитою

В. Гондіус. «Богдан Хмельницький», 1651 р.

Піднявши повстання й очоливши його, Хмельницький мимоволі опинився у вирі історичних подій. Від нього багато залежало. Але й він залежав...

Що це була за людина? Деякі характеристики йому давали ще сучасники. Але це були характеристики фрагментарні й часто емоційні. Цілісний і відносно об’єктивний психологічний портрет на основі джерел спробував дати козацькому гетьману Грушевський. Він заслуговує на увагу. Принаймні допомагає зрозуміти логіку поведінки цього, за словами Тараса Шевченка, «геніального бунтівника».

«Описи з часів після повстання і одинокий цїнний портрет, ґравірований Гондїусом, — читаємо в Грушевського, — малюють Богдана як чоловіка сильної фізичної будови, добре захованого, незважаючи на свої пятдесять-шістдесять літ, сильного темпераменту, невичерпаної енерґії.

Призвичаєний дипльоматизувати, ховати свої дїйсні заміри під маскою згідливости й індіферентности — правдоподібно вихований в тім переконанню, що на світі, а особливо в політицї, годї инакше жити і поступати, Хмельницький звичайно представлявся добродушним, скромним, непретенсійним. Очевидно, любив навіть імпонувати сею крайньою простотою і невибагливістю свого особистого житя. Але легко запалювався, уносився безпосередніми почутями — радістю, гнівом, жалем, або фантастичними образами, які снувала перед ним жива уява, і тодї доходив до крайности: «кидався з лавки, волосє рвав на собі, ногами бив в землю».

Фрагмент картини Я. Матейка «Хмельницький з Тугай-беєм піді Львовом»

Говорив радо, багато. Любив дотепкувати, вразити слухача несподїванкою. Взагалі бачимо мішанину щирої безпосередности з східнім лукавством і вирахованним актьорством, де часто не можна відріжнити щирого пориву від зручно уданої сцени безмірного гніву, роздражнення, жалю, і се сполученнє дрібношляхетської низькопоклонности, прищіпленої вихованнєм і теж часами утрірованої умисно, з гордістю і свідомістю своїх сил, вірою в своє щастє і провіденціальне призначеннє, розвиненою великими подїями, які йому прийшлось пережити, — роблять дивне вражіннє. Глубокі потрясення, які впали на Богдана, очевидно, в сильній мірі захитали його духову рівновагу. Правдоподібно в період своєї афери, серед тих бід, які спали на його, став він більше ніж коли небудь шукати в піятицї забутя, визволення з страшного нервового напруження. Але з другого боку, тяжкі удари і зміни долі, сі нечувані напруження всіх сил, які йому прийшлося пережити в сій афері і потім в перших стадіях повстання, видобули з нього незвичайні прикмети і таланти, незрівняну побудливість енерґії, дивну меткість, орґанізаційний хист і нечувану силу впливу на людей, на маси, що незамітного сотника чигиринського поставила в ряді найвизначнійших героїв історії»[593].

Безсумнівно одне: гетьман досконало володів «мистецтвом показної відвертості та сміливого владного жесту. Це забезпечувало йому стійкий авторитет у козацькій масі, а його тяжка рука сприймалася за належне у підтриманні жорсткої дисципліни»[594].

Уклавши відповідні домовленості з турками й татарами, Хмельницький отримав від них допомогу. Схоже, зі Стамбула дали вказівку кримському хану. Без неї той би не ризикнув вступити в конфлікт з Річчю Посполитою. Та навіть, надаючи допомогу Хмельницькому, Іслам-Гірей (1604–1654)[595] діяв обережно. Він не ризикнув сам йти в похід на українські землі, як це чинив пізніше, а послав на допомогу Хмельницькому Тугай-бея (1600? — 1651)[596].

У середині квітня 1648 р. Тугай-бей прибув на Микитинську Січ. Є різні дані щодо чисельності приведеної ним орди — від 20 тисяч (це є малоймовірним) до 3–4-х. Та яка б не була чисельність ординців, вона виглядає значною. То була велика підпора Хмельницькому. Він такої кількості воїнів, судячи з усього, на той час не мав. Та справа була не лише в кількісних характеристиках. Запорізькі козаки звикли битися як піхотинці. Здійснювати наступальні операції без кінноти їм було складно. Тугай-бей же привів кіннотників. Це значно посилювало наступальні можливості війська, яке збиралося здійснити похід із Запоріжжя на волость.

Туган-бей був керівником прикордонного перекопського санджаку (округу), якому також підпорядковувалися ногайські орди — Перекопська, Єдичкульська, Очаківська і Буджацька. Його завданням була охорона кордонів ханства. Сутичка Тугай-бея з військами Речі Посполитої могла виглядати як «незначний» конфлікт, котрих було чимало на пограниччі.

На жаль, наші історики свідомо чи несвідомо намагаються принизити значення татарського чинника. А даремно. Без нього Хмельниччина не відбулася б. А якщо й відбулася, то далеко не в таких масштабах. Радше, вона би стала ще одним козацьким повстанням, що завершилося компромісом-угодою з владою Речі Посполитої.