Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

радісно і вдячно прийнятий на січовому коші, був пошанований від усього Запорозького війська не як товариш і брат, а як добрий, дітолюбивий батько. Йому щиро побажало тоді військо, щоб був зичливий і добродумний, і висловило свою готовність підтримувати його зачин. Тут же деякі запорозькі товариші нарекли його, Хмельницького, гетьманом»[584]. Далі Хмельницький ніби в кінці грудня 1647 р. пише листи до Барабаша, коронного гетьмана Миколи Потоцького, Олександра Конєцпольського і комісара Речі Посполитої в Україні. Звісно, ці листи є плодом уяви літописця. У січні й лютому Хмельницький ніби знаходився на Січі, а 1 березня «за порадою кошового й усіх курінних отаманів» поїхав до Криму за допомогою, де уклав угоду з кримським ханом. Там він був близько місяця. 13 квітня виїхав із Бахчисарая на Січ, де 19 числа його проголосили гетьманом, наказавши воювати з поляками[585]. Відтоді й почалося повстання.

Насправді автентичні джерела малюють дещо іншу картину.

Подільський суддя Лукаш Мясковский в листі, написаному з Балабанівки (на Брацлавщині) 16 лютого 1648 р. (дати подаються за новим стилем), повідомляв, що 4 лютого на Січ, де відбував сторожу черкаський полк реєстрових козаків, напав «зрадник Хмельницький», який захопив всю живність і забрав усі човни. Там він збирав навколо себе «гультяйство», «приваблюючи їх до себе корогвою червоною з білим орлом і якимись привилеями ніби то від короля». Також дворянин Яреми Вишневецького Машкевич повідомляв свого пана в записці від 15 лютого про бунт Хмельницького на Запоріжжі[586].

Тобто з цих інформацій випливало, що Хмельницький з’явився на Січі не раніше, ніж узимку 1647/48 року — чи то в грудні, чи то в лютому (останнє більш вірогідне). Тоді й почав розпалювати повстання.

Але ще восени 1647 р., до Бахчисарая й Стамбула виїхало козацьке посольство, яке мало обговорити плани майбутнього виступу проти влади Речі Посполитої й заручитися підтримкою турків і татар[587]. У літописі кримсько-татарського автора Гаджі Махмеда Сена’ї Киримли «Історія ханства Іслама Гірея» є спеціальний розділ під назвою «Прибуття гетьмана Хмельницького до найщасливішого володаря держави, завжди переможця, високодостойного правителя (тобто Іслама-Гірея. — П. К.) і доброзичливе ставлення хана до прохання [Хмельницького] надати йому допомогу». Назва цього розділу говорить сама за себе. Візит козацького гетьмана до хана літописцем датований кінцем листопада 1647 року.[588]

Отже, Хмельницький домовлявся з татарами й турками не після того, як підняв на Січі повстання, а до того. Взагалі початок Хмельниччини оповитий завісою таємничості. І не даремно.

Доступні нині джерела дають можливість відтворити картину початку повстання. Восени 1647 р. Богдан їде на переговори з турками й татарами. Він знав, що в тодішній ситуації, коли Османська імперія вела непросту війну з Венеціанською республікою і боялася відкриття «другого фронту» в Північному Причорномор’ї, домовитися буде нескладно. Показово, що на напад можновладців Речі Посполитої на татарські й турецькі землі в 1646 р. Османська імперія адекватно не відреагувала. Також з 1644 р. Річ Посполита перестала платити кримському хану т. зв. «упоминки», фактично данину. Але, незважаючи на це, татари не чинили наїзди на землі цієї держави. Турецька влада пропонувала своїм васалам утриматися від цього, щоб не розпалювати непотрібний їй конфлікт.

Богданова ж ініціатива розпочати козацьку війну з Річчю Посполитою при підтримці татар і турків не могла їй не сподобатися. Звісно, існували ризики — й немалі. Бо ж яка була гарантія, що Хмельницький зуміє зібрати під своїм керівництвом достатню кількість козаків, аби завдати удару Речі Посполитій? Якщо це провалиться, то Річ Посполита може розпочати війну з турками — а це для Османської імперії було вкрай небажаним. Та все ж Хмельницькому вдалося переконати турків. Що тут спрацювало? Певно, не лише аргументи Богдана, а й уміння їх відповідним чином подати. У цьому випадку йому придалося знання турецької ментальності й звичаїв. Міг він зрештою й демонструвати свою прихильність до ісламу, а то й заявляти, що є мусульманином.

І все ж турки діяли обережно. Вони вирішили використати як «буферну державу» Кримське ханство, правителі якого узгоджували свої дії з турецькою владою. Спочатку Хмельницькому дали невеликий татарський загін, щоб він з його допомогою утвердився на Запорізькій Січі. Словом, Богдану давався шанс. Все далі залежало від того, як він ним скористається.

Хмельницький близько двох місяців готувався до захоплення Січі. Як це він робив, можна лише здогадуватися. Налагоджував зв’язки, посилав розвідників. Взяти Січ було нелегко, адже там знаходилися козаки-реєстровці, які мали слідкувати за порядком і не допускати бунтів.

На початку лютого 1648 р. Хмельницькому (певно, не без сприяння татар) вдалося розбити реєстровців і стати «господарем Січі», яка в той час знаходилася на мисі Микитин Ріг. З допомогою відповідної агітації, різних обіцянок Богдан прихилив до себе козацьку «голоту»[589]. Він умів відчувати соціальні настрої й «грати» на них. Звісно, Хмельницький позиціонував себе не татарським чи турецьким агентом, а борцем за вольності козацькі.

А. Орльонов. «Богдан Хмельницький»

Половина справи була зроблена. Січ перетворювалася в осередок повстання. Саме з Січі за традиційним уже сценарієм мав початися похід на волость. За Богданом спостерігали і в Бахчисараї, й Стамбулі. Очевидно, було вирішено, що можна робити ставку на цього бунтівника. У березні 1648 р. між Хмельницьким і турецькою владою був укладений договір. Одним із його пунктів була згода відправляти козаків на допомогу туркам у війні з Венецією за Кіпр[590]. Як бачимо, для турецької влади саме кандійська війна була чи не найбільшим пріоритетом. Назвати згаданий договір рівноправним було б перебільшенням. Козацький вождь визнавав своє підпорядкування мусульманським правителям.

Потім бачимо, що до кінця життя Хмельницький часто вступав у переговори й укладав договори з Османською імперією та її васалами (Кримським ханством, Семиграддям, Молдавією)[591].

Звісно, не все тут було просто. Васали турецького султана мали свої інтереси, які не завжди співпадали з інтересами їхнього повелителя. Зрештою Хмельницький і його оточення намагалися вести власну гру. На цьому ґрунті виникали неузгодження, конфлікти. Однак, при всіх цих нюансах, політика Хмельницького була на руку Османській імперії. Він створив на теренах України конфлікт між козаками й владою Речі Посполитої. Був запущений механізм, який можливість революції зробив дійсністю. У цьому сенсі Хмельницький справді став творцем історії.