Вольфганг Шрайєр - П'ять життів доктора Гундлаха

разом з Гладіс. Ні, Гундлах не мав ілюзій, він завжди дивився правді у вічі. Йому навіть здавалося, що з материка чути гуркіт бою. Гундлах не був упевнений, що Фронт національного визволення довго протримається, навіть якщо вони почнуть виготовляти зброю в таємних майстернях, як говорила йому Гладіс. Класові бої зазнали свого часу поразки в Іспанії, в Греції, в Чілі, втрати могли бути й далі, особливо коли втручатимуться Сполучені Штати, країна, яку аж розпирає від гонору й прагнення зверхності. Отже, що робити?

Гундлах уже знав відповідь на це запитання, мозок напружено працював, тверезо зважуючи всі можливості й визначивши три найоптимальніші з них. Він міг, наприклад, поїхати з Гладіс до Мексіки й звідти продовжувати боротьбу як вільний журналіст або радник уряду в еміграції. Думки невтримно вели його далі й далі, він змушений був пригальмувати їх, щоб не вийти за межі реального. Але в Мексіці їх, як і колись, можуть переслідувати, в такому разі довелося б їхати з Гладіс до Європи, можливо, в другу німецьку державу, в НДР. Там він міг би публікувати свої спогади, звести рахунки з Вашінгтоном, адже таких прикладів багато. Це буде початком його п'ятого життя, останнім великим кроком. Ніяких жартів і фарсів, а справді вирішальний крок, вороття з якого неможливе, тож усе треба добре обдумати і зважити — а часу для цього в нього тепер вистачить.

В одному Гундлах був твердо переконаний: усе знову якось влаштується. Завжди так бувало, він уже мав досвід, завжди все влаштовувалось і ставало на свої місця; сонце не повинно зайти назавжди, як казав його батько. Трудність Гундлах бачив зовсім в іншому. Книжку він напише, ну гаразд, а що ж далі? їздитиме всюди, знову й знову розповідатиме про все, що з ним сталося? Життя повинно бути нездоланним, ущерть заповненим активними діями, він зобов'язаний боротись, щодня мірятися силою, щоб відчувати, що він справді існує. Блискучим прикладом цього видалось йому життя Дорпмюллера. Неначе під впливом якихось чарів перед очима виникла картина їхньої давньої зустрічі в найглухішому районі Африки.

Ідеалом Дорпмюллера була гідроенергія, в ній він убачав найчистіше і найнадійніше джерело енергії; скільки води тече без користі. А скільки мегават могла дати лише енергія припливів і відпливів у гирлі Естеро-Реаль або в затоці Сан-Лоренсо? «Гідроелектростанції, — ніби чув Гундлах слова Георга Дорпмюллера, — забезпечують зараз лише п'яту частину світових потреб в електроенергії, а могли б покривати всі сто відсотків, не завдаючи непоправної шкоди живій природі. Європа освоїла три п'ятих свого гідропотенціалу, Азія — дев'ять, Африка — всього п'ять відсотків, Південна Америка — вісім…» Але кому це приносить користь? Гідроелектростанція на Вольті в Гані дає прибутки, головним чином, концерну США Кайзер-алюмініум-компані. Мультиміліонер обумовив договором на тридцять років тверду ціну на електричний струм, яка становить лише двадцяту частину її загальноприйнятої вартості.

І все це нас зовсім не турбує, тим паче, великі індустріальні держави зовсім не гарантують для країн, що розвиваються, захисту від супутних негативних наслідків. Якщо будівництво величезної дамби являє собою лише заплановане порушення екологічної системи ріки, то катастрофи для людей і природи тут аж ніяк не уникнути. Ми виганяємо мільйони жителів з їхніх споконвічних місць поселення. Штучно орошувані поля стають солонцюватими. Греблі, які затримують бруд, змушують витрачати кошти на штучні добрива. А водойми стають розсадниками збудників хвороб — в них розмножуються глисти, малярійні комари, дизентерійні палички… Рецепт відомий: найбільшу допомогу селам півдня, де кожен восьмий житель користується електроенергією, може принести лише малогабаритна техніка. Електроенергія, яку виробляють генератори завбільшки з чемодан, або шафу, вже приводять у рух машини, прилади домашнього вжитку, млини і пилки, наприклад, у Китаї. Регулювати рівень води в ріках можна з допомогою тисячі ставків замість одного велетенського водоймища, вони забезпечують зрошення рисових полів і до того ж дають мільйони тонн риби. Часи гігантських престижних проектів минули, розумні уряди, як наприклад, в Непалі і в Перу, вже не будують величезних дамб, вони споруджують гідроелектростанції потужністю близько одного мегавата. І навіть великі країни вчаться економити, як-от, Франція з її гордою програмою використання ядерної енергії одночасно послуговується тисячами таких мініелектростанцій.

Дорпмюллер називає такий метод «твердо стояти на обох ногах». Він щиро ставиться до країн «третього світу». Ще в Африці своїм основним завданням він вважав боротьбу з голодом, забезпечення бідних народів дешевою енергією; про все це Дорпмюллер розповів йому, Гундлаху. На Рейнське акціонерне товариство промислового будівництва тут, звичайно, розраховувати не доводилося, воно бралось лише за грандіозні проекти. Але якщо Дорпмюллер зважився тепер зв'язатися з повстанцями, завдяки чому вдалося врятувати Гладіс, то, звичайно ж, матиме мужність порвати і з концерном, зможе разом з ними, Гундлахом і Гладіс, узятися за справу, яка ім'ям Організації Об'єднаних Націй дасть мільйонам людей світло, принесе допомогу молодим країнам, у яких при владі стоять помірковані уряди. Це мало зацікавити й Гладіс. Така мета — гідна будь-якого будівника… «Чудовий план, — думав Гундлах, — може, трохи фантастичний. І все ж він повинен зацікавити Гладіс. Вона сама казала, що «треба жити не лише для свого народу, а для всіх трудящих Землі». Якщо він захопився цією ідеєю, то чому б не зацікавитись нею і Гладіс? їй має сподобатись дещо інше втілення цих планів на той випадок, якщо війну буде програно.

Людина здатна не тільки пристосовуватись до обставин і вижити, а ще й здобути вигоду! Гундлахові завжди щастило. Мусив лише бути гнучким, не втрачати розуму, якщо хотів чогось досягти і вижити, як людина. Головне тут знайти своє покликання й кинути виклик долі… Він підвів голову і закліпав; над ним, ніби гнані вітром, пронеслися тіні.

На тому боці, десь над гирлом Чолутеки в Гондурасі, сходило багряно-червоне сонце, незабаром почнеться пекельна спека. У стегні нестерпно сіпало, збудження наростало. Він не міг діждатись, коли по нього нарешті припливуть.

Потім напруження змінилося байдужістю. Гундлах і досі вірив у свою щасливу долю. Невже йому й цього разу пощастить вийти сухим з води? Ніч минула не марно. Незважаючи на слабість і періодичну втрату свідомості, він таки багато дечого обдумав і зрозумів. Зроблено великий вибір. Гундлах навіть уявляв собі майбутнє, бачив двох людей, на яких воно трималося. Його тільки непокоїв неприємний дрож у всьому тілі. Дедалі робилося холодніше, пальці терпли, але Гундлах мав таке відчуття, ніби температура різко впала.