Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

На ділянці від Тинівки до Звенигородки тримали оборону війська 1 Українського фронту: 104 стрілецький корпус 40 армії (2 гвардійська повітрянодесантна, 58, 133 стрілецькі дивізії), 5 гвардійський танковий та 5 механізований корпуси 6 танкової армії, 47 стрілецький корпус (136, 167, 359 стрілецькі дивізії).

На ділянці зовнішнього фронту від Звенигородки до Каніжа оборонялись війська 2 Українського фронту в складі 5 гвардійської танкової армії (18, 20, 29 танкові корпуси), підсиленої 49 стрілецьким корпусом (6 гвардійська повітрянодесантна, 94 гвардійська, 84, 375 стрілецькі дивізії), 26 та 75 стрілецьких корпусів 53 армії (1 гвардійська повітрянодесантна, 6, 14, 25, 66, 78, 80, 89 гвардійські, 138, 213, 214, 233 стрілецькі дивізії). Згодом на зовнішній фронт були перекинуті додаткові сили.

За даними радянської історіографії, 31 січня противник мав на зовнішньому фронті 5 піхотних та 6 танкових дивізій, 2 дивізіони штурмових гармат, в яких налічувалось 90 тисяч солдатів і офіцерів, 750 танків і штурмових гармат. Протягом п’яти днів прибуло ще 2 танкові дивізії, 4 окремі танкові батальйони та дивізіон штурмових гармат. Чисельність військ зросла до 100 тисяч осіб, танків і штурмових гармат — до 1000 одиниць. Намагаючись деблокувати оточені війська, німецьке командування продовжувало нарощувати сили на зовнішньому фронті. На 10 лютого там діяло 6 піхотних та 8 танкових дивізій, 6 дивізіонів штурмових гармат, 4 окремі танкові батальйони. Чисельність військ — близько 110 тисяч осіб.

Першу спробу прорватись на з’єднання з оточеними німецькі війська здійснили наприкінці січня — на початку лютого 1944 р. на городищенському напрямку. Силами чотирьох танкових дивізій 8 армії вони атакували позиції військ Червоної армії в районі Новомиргорода, Товмача. На той час саме в цьому місці найближче до зовнішнього фронту знаходились оточені війська, які намагались наносити зустрічний удар із району Городища на південь.

Для військ 2 Українського фронту цей наступ противника став важким випробуванням. Більшість частин і з’єднань були недоукомплектовані особовим складом і військовою технікою, не вистачало пального і боєприпасів. Після виснажливих маршів бездоріжжям підрозділи з ходу вступили в бій, одночасно відбивали атаки противника і займались організацією оборони. Зокрема, дивізії 75 стрілецького корпусу 53 армії не встигли своєчасно вийти в район Водяного, Лип’янки, Межигірки й організувати стійку протитанкову оборону.

1 лютого 94 гвардійська та 84 стрілецькі дивізії 49 стрілецького корпусу оборонялись на фронті 16-18 кілометрів кожна. Проміжки між батальйонами прострілювались піхотою противника. Полки розташовувались в один ешелон. У резервах командирів дивізій залишалось по одному стрілецькому батальйону. Щільність артилерії, незважаючи на її значення в боротьбі з танками противника, — 5 гармат (без мінометів і зеніток), протитанкових — 3 гармати на 1 кілометр фронту. Артилеристи змушені були поставити гармати на пряму наводку.

Командування 2 Українського фронту вживало енергійних заходів з метою організації надійної оборони на зовнішньому фронті. 3-4 лютого, коли в район бойових дій прибули 6 гвардійська повітрянодесантна та 375 стрілецька дивізії, ширина фронту дивізій 49 стрілецького корпусу стала дорівнювати 10 кілометрів, у смузі 6 гвардійської повітрянодесантної дивізії — 6 кілометрів. Тактична щільність артилерії досягла 15 гармат, протитанкових — 10, відповідно на головних напрямках — 22 і 15 гармат на 1 кілометр фронту.

1 лютого у другій половині дня близько 60 танків противника через позиції 201 стрілецького полку 84 стрілецької дивізії прорвались до Іскреного. Одночасно група з 20 танків, пройшовши через позиції 41 стрілецького полку тієї ж дивізії, захопила Скотареве. У результаті жорстоких боїв підрозділи 84 стрілецької дивізії разом зі 110, 170 танковими бригадами 18 танкового корпусу та 25, 32 танковими бригадами 29 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії витіснили противника з Іскреного, однак вже вночі під ударами танків противника змушені були відійти. Німецькі війська захопили Іскрене. Їх розвідка підійшла до Лозуватки. Противник вклинився в оборону Червоної армії на глибину 6 кілометрів. Виникла загроза з’єднання його танкової групи з оточеними військами північніше Шполи.

У цей час у район бойових дій прибуло управління 49 стрілецького корпусу. Командир корпусу наказав командуванню 6 гвардійської повітрянодесантної дивізії припинити марш у район Звенигородки і зайняти оборону на рубежі Лозуватка, Васильків.

Вранці 2 лютого полки 6 гвардійської повітрянодесантної та 84 стрілецької дивізій, бригади 18 та 29 танкових корпусів перейшли в наступ. Увесь день тривали бої. Підрозділи Червоної армії майже повністю повернули втрачені позиції. Вони вийшли на околиці Іскреного.

3 лютого в Іскреному знаходилось 12 німецьких танків, з них — 5 типу «Тигр». В улоговині північніше Капустиного було помічено близько 20 танків, замаскованих у сіні. О 20 годині до залізничної станції підійшло ще 15 танків. Впродовж дня війська Червоної армії відбивали численні атаки противника в районі Іскреного. 6 гвардійська повітрянодесантна дивізія перейшла в наступ й оволоділа частиною села.

4 лютого активність німецьких військ у районі Іскреного ослабла. За даними штабу 49 стрілецького корпусу, цього дня о 15 годині 17 та 20 гвардійські полки 6 гвардійської повітрянодесантної дивізії відбили одну атаку 14 німецьких танків та до двох рот піхоти. Вірогідно, противник зрозумів марність своїх намірів прорватись на з’єднання з оточеними через Іскрене і вирішив наносити головний удар східніше — у напрямку Скотаревого, Товмача.

О 8 годині ранку 4 лютого німецькі війська розпочали наступ у трьох напрямках: на Скотареве — до 25 танків, на Кавунівку, Водяне — до 50 танків, на Лип’янку — до 20 танків. Війська Червоної армії змушені були віддати противнику Водяне, Товмач, північну частину Лип’янки. Опівдні в Товмачі він зосередив близько 50 танків, у Водяному — до 30. У цей же час через Лип’янку в північно-західному напрямку пройшло 40 танків.

На окремих ділянках фронту виникали надзвичайно складні ситуації. Часто воїнам Червоної армії, щоб зупинити німецькі війська, доводилось стояти на смерть. 8 лютого 1944