Павло Штепа - Московство

європейську (отже й українську) культуру від знищення новітніми варварами — москвинами. Українське козацтво дало українській нації духовну силу такої величезної наснаги, що Московщина не здолала її у 300-річній боротьбі і тепер поламала на ній свої хижацькі зуби. Духовний нащадок українського козацтва — безсмертний Тарас своїм «Заповітом» створив безприкладну за святим геройством УПА. Тарасову національну доктрину «Бог і Україна» УПА піднесла перемогою духу своїх воїнів. З української легенди про першого апостола Христового в Києві походить українська національна доктрина «Бог і Народ» (нація). Вона знищить раз і назавжди московську — «Москва — ІІІ Рим». Москвини це знають. А ми, українці, щоб зменшити число українських жертв у цій битві, мусимо знати сатанинську силу доктрини «Москва — ІІІ Рим».

Московський історик твердить: «Рік 1169 треба вважати за рік народження Московської держави. Того року князь Андрій Боголюбський, зруйнувавши Київ, заснував нову столицю Владімір, і нове велике князівство — Суздальське. В особі князя А. Боголюбського москвини вперше виступають на історичний кін»[519]. Рік 1169 визнають за початок московської держави й інші московські історики, зокрема М. Покровський[520]. Це не визнають запаморочені химерою «Москва — ІІІ Рим» монархісти М. Карамзін, В. Татіщев, С. Соловйов, Д. Іловайський та всі «советские».

Загарбники всіх часів завжди намагалися виправдатися якимись вищими ідеалами, їм не вистачало самого лише права меча, і вони шукали санкції якогось вищого судді: Бога, справедливості тощо. Так виникло месіанство загарбницьких народів. Навіть і в народі, що втратив свою державу 2 тисячі років тому, що розпорошився по всьому світі — навіть у євреїв. Ідейний підмурівок під своє загарбництво москвини почали творити від народження своєї держави. Тоді у Вишгородському монастирі (під Києвом) був чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії — Царгорода. Переказ про той образ розповідав, що там, де він є — стоятиме столиця великої держави. Руси забрали її з Царгороду, і Візантія впала в руки турків. Привезли той образ до Києва, і він став столицею великої держави. Слід нам пам’ятати, що за тих часів (ХІІ— ХVІІ ст.) люди непохитно вірили у правдивість переказів, пророцтв тощо. Так цей Вишгородський образ набув сили святого опікуна й держави (т. зв. паладіум). А. Боголюбський украв той образ з Вишгорода до столиці свого князівства Владіміра на Клязьмі, а коли столицею стала Москва, то перенесли його до Москви. Москвини той образ переназвали на «Владимирскую Богоматерь».

Психологія вчить, що навіть сильна, але зневірена людина відчуває свою нижчість (Inferiority Complex), безсилля. Такій людині необхідно підбадьорювати себе, байдуже чим, хоч би й оманою, аби лише людина ВІРИЛА, і це збільшує її сили. Так міфи, легенди стали величезною духовною, моральною силою, що рятує людину і народ від упадку в безодню зневіри, розпуки, душевного зламу. «Вірте і віра врятує вас», — цієї незаперечної аксіоми теперішніх лікарів душевних навчав майже дві тисячі років тому Тесля з Назарета. Багато націй шукали спосіб збільшити свою віру у власні сили, відчувати національну гордість, що виростає з перемог, з культурних здобутків нації. Цю силу — національну гордість — творять великі постаті: вожді, герої, письменники, митці, науковці, філософи, плекаючи культуру й історію нації. Європа, зокрема Україна, має чим пишатися, бо розбудовує свою культуру понад 5 тисяч років у постійному зв’язку з прастарими культурами Малої Азії, Єгипту, Індії, Китаю.

Відокремлена від культурного світу Московщина почала розбудовувати свою культуру 700–800 років тому силами українців та німців. Науку москвини почали (лише почали) розвивати в XVI–XVII ст., а літературну мову аж у ХІХ ст., знову-таки розумом немосквинів. Тобто москвини не мали підстав і матеріалу для своєї національної гордості. Псковський чернець Філофей, позичивши з Балкан ідею ІІІ Риму, створив 1524 року московський міф «Москва — ІІІ Рим», що увійшов глибоко в душу і кров всього московського народу, став його глибокою вірою у месіанське призначення Московщини, творчим духом, що творив московську історію[521]. До татарської влади, якийсь час і по ній, Московщина, хоч і мала великого князя, складалася з кількох фактично самостійних князівств, як псковське чи республіка Великого Новгорода. «Культурне життя Великого Новгорода було пов’язане з культурою Київської Руси та її Русько-Литовського нащадка. Тож не дивно, що навіть коли Москва завоювала і зруйнувала 1478 року Великий Новгород, політично переможене місто було аж до середини XVI ст. культурним осередком усієї Московщини. У Великому Новгороді існувала тоді група європейськи освічених учених на чолі з архиєпископом Геннадієм Гонзовим. До тієї групи належав учений чернець Філофей, хоч походив він з Пскова. Той гурток знав про європейську ідею ІІІ Риму. Філофей мав чи не найбільшу освіту та розум у тодішньому новгородсько-псковському суспільстві. Літописець XVI ст. пише про нього, як про велику духовну, моральну і розумову силу та авторитет[522]. Саме тоді (1510 р.) Московщина загарбала Псков і знищила його вольності, вивозячи до Московщини тисячі псковських визначних діячів і надсилаючи туди своїх урядовців. Філофей був псковським патріотом і побачив, що Москва вже стає столицею нової великодержави, а Новгород і Псков засуджені історичною долею на занепад. Ідея «історичної долі» (провіденціалізму) була тоді основою філософського світогляду Європи, люди твердо вірили, що життя людини і народів є наперед визначено Богом. Отже, і Філофей вірив, що занепад Риму та Костянтинополя і зростання Москви наперед визначені Богом. І хоч Філофей — псковський патріот і слов’янин — мав усі причини ненавидіти азіатську Московщину, проте він повірив у її історичну місію. А повіривши, переніс на Москву балканську ідею ІІІ Риму, що її висловив категорично: «Два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти»[523]. Філофей проголосив свою ідею перше в 1504 році в «послании» до великого князя Івана ІІІ, а остаточно сформулював 1524 року. Московський митрополит Макарій (також новгородець) витратив кілька років, щоб розтлумачити Іванові IV та боярам її державницьку вагу. Московська держава і церква офіційно схвалила її аж 1589 року, записавши до «Уложоной Грамоты» (про заснування Московського патріархату). За царя Бориса Годунова москвини вже офіційно писали: «В Богохранимом царствующем граде, в Третем Риме». У XII–XVIII ст. націю ототожнювали з державою, а державу з королем (династією). Отже, щоб довести право Москви на спадок Риму, треба було довести спорідненість московських князів з імператорами 1-го чи 2-го Риму. Це й робив Філофей у своїх багатьох «посланиях». Митрополит Макарій також багато писав у 1542–1963 роках про ту «спорідненість». Обидва пригадували, що московські князі походять з київського роду Рюриковичів