Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

— Не розумію, в чім різниця, — сказав я. — Існує велика ймовірність, що через півтора місяця ми матимемо в долині Міссісіпі тиф або чуму, або і тиф і чуму.

— Або слимаки зроблять висновки зі свого провалу в Азії й почнуть запроваджувати суворі санітарні заходи, — зауважив батько.

Я про це якось не подумав — ця ідея ошелешила мене настільки, що я мало не пропустив повз вуха наступну його фразу:

— Ні, Семе, тобі доведеться вигадати кращий план, ніж цей.

— Мені доведеться? Я ж у тебе просто працюю.

— Це було колись. А тепер ти почав верховодити. Я не проти. Я все одно збирався піти у відставку.

— Та що ти таке верзеш? Я не збираюся верховодити і не хочу бути начальником. Бо начальник Відділу — ти.

Батько похитав головою:

— Начальник — це той, хто керує. Зазвичай титули та знаки розрізнення йдуть слідом за цим фактом, а не навпаки. Як ти вважаєш, Олдфілду до снаги моя посада?

Я подумав і похитав головою — батьків перший заступник був типовим виконавцем, а не організатором.

— Я знав, що одного дня ти перебереш на себе керівництво, — продовжив батько. — І ти це зробив: заперечив мою думку у важливій справі, нав’язав мені свою, і в результаті виявився правим.

— О господи милосердний! Та я ж просто вперся рогом і продавив одне-однісіньке питання, бо вам, великим мислителям, ніколи не спадало на думку, що ви не проконсультувалися з єдиним справжнім експертом із Венери, який стирчав у вас під рукою, — тобто з Мері. Я й не сподівався щось віднайти, це була випадкова удача, і не більше того.

Батько похитав головою:

— Я не вірю в удачу, Семе. Удача — це шаблон, який використовують пересічні люди для пояснення досягнень людей геніальних.

Я поклав долоні на стіл і нахилився до нього:

— Гаразд, я — геній, але ти все одно не зможеш завадити мені звільнитися. Коли все це скінчиться, ми з Мері подамося до хатини в горах, щоб ростити там кошенят і дітлахів. Ми не збираємося марнувати час, керуючи придуркуватими агентами.

Батько лагідно посміхнувся, неначе бачив майбутнє краще, ніж я.

— Мені не потрібна твоя робота і твоя посада — второпав? — наполягав я.

— Саме це сказав диявол Богу, після того як витіснив його. Але виявив, що не може впоратися із самим собою. Не сприймай сказане мною в штики, Семе. Наразі я зберігатиму свій титул і надаватиму тобі всю необхідну допомогу. А тим часом, що накажете робити, сер?

РОЗДІЛ 31

Найгіршим було те, що батько говорив мені все це цілком серйозно. Я спробував спустити справу на гальмах, але не вийшло. Під вечір того ж дня призначили нараду керівників; мене попередили, але я ухилився. Та невдовзі прийшла дуже ввічлива дівчина-сержант і сказала, що старший офіцер чекає на мене і просить прибути негайно.

Тож я пішов — але намагався триматися осторонь і не брати участь в обговоренні. Але батько вмів вести нараду (навіть не головуючи) таким чином, що коли хотів когось вислухати, то просто дивився на нього очікувальним поглядом. Вельми хитрий прийом, бо присутні навіть не знають, що ними керують.

Але я знав. Коли всі присутні спрямовують на тебе погляди, то легше висловити свою думку, ніж зберігати мовчанку. Надто тоді, коли я виявив у себе думки, котрі визнав за потрібне озвучити.

Нарада була загалом присвячена стогонам та лементам із приводу абсолютної неможливості використати дев’ятиденну лихоманку проти слимаків. Так, вона уб’є паразитів. Вона уб’є навіть незнищенних венеріанців, яких можна розрубати навпіл, але вони все одно виживуть. Але вона означала вірну смерть майже для всіх землян. Я був одружений із тією, кому вдалося вижити, при цьому загинула переважна більшість людей з її оточення. Сім — десять днів із моменту зараження — і гаплик.

— Я вас слухаю, містере Найвенс, — звернувся до мене генерал-командувач. Я ще нічого не сказав, але батько вже зосередив на мені свій очікувальний погляд.

— Як на мене, на цій нараді було висловлено багато розпачливих думок, — почав я, — а також думок, ґрунтованих на припущеннях. Але припущення бувають хибними.

— Наприклад?

Я нічого не заготовив заздалегідь; це була імпровізація — я стріляв із поясу.

— Ну наприклад, про дев’ятиденну лихоманку говорять так, наче оті дев’ять днів є абсолютним фактом. Але ж це не так.

Головуючий генерал нетерпляче знизав плечима:

— Це робиться для зручності. Дев’ять днів — усереднена цифра.

— Так, але звідки нам знати, що лихоманка триває дев’ять днів і у слимаків?

Цю фразу присутні зустріли глухим гомоном, і я зрозумів, що знову зірвав куш.

Через кілька хвилин мене запросили пояснити, чому лихоманка може тривати у слимаків інший період часу, а якщо так, то яке це може мати значення. У мене почало виникати відчуття, як після обіду у втомленого тамади, який вже пожалкував, що взагалі взявся за цю справу. Але я вперто продовжував гнути свою лінію.

— Що стосується першого пункту, — сказав я, — то згідно з тим записом, який я переглянув сьогодні вранці, і на якому можна бачити єдиний зафіксований випадок лихоманки у слимака, цей паразит помер швидше, ніж за дев’ять днів, значно швидше. Ті з вас, хто бачили записи з участю моєї дружини — гадаю, тут таких більшість, — знають, що її паразит відчепився від неї — ймовірно, відпав і здох — задовго до кризи, яка настає восьмого дня. Один випадок не означає тенденцію, але, якщо це справді так і підтвердиться подальшими експериментами, тоді ми маємо перед собою зовсім іншу проблему. Людина, заражена цією інфекцією, зможе позбутися свого слимака, скажімо, на четвертий день. Тож нам залишається п’ять днів, щоби знайти цю людину й вилікувати її.