Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

Епілог :)

Замок Арденса. Хвилину по тому.

 

- Ура, - Арденс з полегшенням зітхнув і витер уявний піт з чола. - Якщо ти вже погодилася, то скажу Евансу, що троянди та музика більше не знадобляться.

Я звичайно ж вважала, що спонтанна пропозиція Арденса в колі сім'ї та друзів була набагато кращою за будь-яку навіть найромантичнішу постановку... Та й форма пропозиції була не така вже й важлива, адже головне, що ми будемо разом! Але для годиться я все ж таки запротестувала. А то раз відмовлюся від квітів, а він, чого доброго, через десяток років вирішить, що квіти не так мені й обов'язково дарувати...

 

- Ми пропустили щось важливе? - У кімнаті з'явився Арагвард, що якраз перед новинами про Відбір "літав" за дружиною.

 

Усі кинулися розповідати навперебій і розливати вино по келихах.

 

Я ж помітила, що леді Роксана тільки вдала, що відпила зі своєї склянки. І очі в неї дивно блищать, і світитися ніби зсередини, хоча сама при цьому бліда і страждає на нудоту.

- Ви носите дитину... - вражено прошепотіла я.

Усі змовкли, а дружина Арагварда злякано пригорнулася до чоловіка.

- Ні, не бійтеся! Тепер все буде гаразд! Вашій дитині надлишок сили не загрожує, адже кільцевий артефакт її забере. А всяких сумнівних цілителів я на версту до вас не підпущу! Якщо ви, звичайно, не проти... - зніяковіла я через свою рішучість.

Я була така щаслива за Арагварда і Роксану! А ще, зізнаюся, відчувала полегшення, що не стану імператрицею і зможу вільно займатися цілительською справою. Та й Арденс теж виглядав задоволеним, адже він пост Головнокомандувача з власної волі ніколи не залишив би.

 

- Звичайно, я не проти, якби не ваше застереження, леді Анно, я б не завагітніла. Вибачте, що я колись у вас сумнівалася... Але ви впевнені, що тепер все буде добре?

- Абсолютно, - кивнула я.

- І це вам майбутній Міністр цілительської справи каже, - підхопився щасливий імператор. - Ось, Анно, підучишся трохи, а через пару років я тобі помічників підберу і займешся. А зараз я призначаю тебе цілителем імператорської сім'ї. У нас майже всі лікарі брали участь у змові, тепер ось брак кадрів. А містера Боурмана я реабілітую і призначу палацовим...

- Стривайте! - раптом втрутився Фелікс. - Такі цілителі, як Анна, і в Араті потрібні. Крім того, я хотів запропонувати Анні посаду радника Міністра перетворень та забезпечення прав жінок.

 

Я засміялася. Мені б ось спочатку іспит з ББП скласти...

 

 

Через півроку. Імператорська академія бойової магії.

- Наступною для складання іспиту на полігон запрошується Ганна Сигізмундівна Чаус. Лорде Головнокомандувач, це остання курсантка на сьогодні.

Я на тремтячих ногах вийшла на середину полігону. Я дуже хвилювалася, серйозно побоюючись провалити іспит. Арденс же стояв навпроти і відкрито усміхався.

- Доброго дня, адептко, - привітав мене мій чоловік. - Дайте знати, коли будете готові.

Я різко зітхнула, намагаючись упорядкувати всі захисні заклинання, які в паніці перемішалися і заплуталися, як рибальські сіті.

- Десять віджимань! - раптом охриплим голосом випалила я.

- Що, адептко? - нахилився до мене дракон.

Я відкашлялася:

- Десять віджимань, лорде Головнокомандувач.

- Анно, - гнівно примружився Арденс. - Ти ж не думаєш...

- У тебе борг! - нарешті осміліла я. - Чи слово "борг" у Загір'ї означає щось інше, ніж в Араті?

- Анна! – тихо прогарчав дракон.

- Арденс, - спокійно відповіла я, переможно усміхаючись.

І Верховний Головнокомандувач прийняв упор лежачи.

 

 

Через півроку і один вечір. Замок Арденса і Анни.

- З поверненням, коханий! - я широко усміхнулася, хоч усередині все стискалася від страху. - Я приготувала пиріг із маруанської сливи!

- Анно, ти мені язик не замовляй. Ти ж не думаєш, що я просто так тобі пробачу сьогоднішню витівку? Марш на полігон, перездаватимеш іспит!

- Ну і добре! - зморщила носик я. - Пиріг все одно підгорів! Стривай! Але ж я бачила, що ти поставив мені залік.

 

Арденс підійшов до мене і цьомнув мене в мій вредний носик:

- Адептко, ви хіба ще не зрозуміли, що мені начхати на заліковку? Ти здаси бойову підготовку, коли я вирішу, що ти освоїла всі основи захисту та нападу. Навіть якщо для цього тобі доведеться десяток разів вирушати на перездачу.

- Аааарденс, на мені твої щити, у мене сила драконів. Та я сама тепер дракониця! Який самозахист? Може, краще піднімемося у спальню? Якщо хочеш, я навіть одягну ту чудову лускату форму, що ти мені подарував ще в Королівській академії в Араті? - я млосно прикусила нижню губу, лукаво плескаючи віями.

- Обов'язково, Анно. Але пізніше. А тепер марш на полігон і приготуйся: нападатиму без попередження.

 

Через сім місяців. Десь у горах.

Я:

- Арденсе, ми збилися з дороги. Я ж говорила, що вчити мене орієнтуванню - згубна справа.

Арденс:

- Ні, Анно. Спробуй ще трохи, у тебе вийде.

 

 

Сім місяців і годину по тому. У тих же горах.

Я:

- Все, більше не можу. Ми остаточно загубилися.

Арденс:

- Заспокойся, все не так уже й погано. За півгодини буде Ольцих.

Я, істерично:

- Ольцих!? Але ми ж не в Драконових горах! Я знайшла орієнтири та перенесла нас у Білі гори Вірми!

Арденс:

- Мм, а я подумав, ти говорила про Білу гору, що за Драковою фортецею. Тоді ти маєш рацію: ми заблукали.

 

Рік по тому. Небо Загір'я.

Це було прекрасно! Повна, нерозбавлена радість буття! Пружне повітря під крилами, вітер, що опалює морду кришталевою свіжістю, перші лагідні промені сонця... І Арденс, що чорною тінню мчав поруч.

Але щось пішло не так. Так не повинно бути!

 

Живіт раптом скрутило нападом нудоти і я ледве вгамувала блювотний позив. Так, ледь не вийшов конфуз століття: драконицю, що вивергає блювотні маси прямо з неба, Загір'я навряд чи колись бачило.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍